Помилки

Чомусь так складно визнавати помилки.

Казати правду, щиро розмовляти!

І не сховати блиск тримтячої сльози,

І сором вже ніяк не приховати...

Я винен, що ступив не на ту стежку,

Пішов простішим, та не тим шляхом.

Мала брехня, враз стала наче вежа,

А слово ріже мов тупим серпом...

Прости за те, що я усе руйную.

Прости, що не з тобою, хоть і поряд.

Прости, що ти зі мною так сумуєш,

Прости, що став скляним, твій ясний погляд...

Як же багато я накоїв помилок,

Яких вже і не в силах виправляти.

Все шкереберть, все як гірський поток!

Тягар такий, що на ногах вже не встояти...

Та в цім усім є те, що не змінити:

Я досі, як і в перший раз,

Не перестав тебе і ще кохати,

І пам'ятаю ще щасливих нас...

Прости, що я усе руйную, мила.

Якщо ти в силах, то прошу, прости!

Як перед Богом, встану на коліна,

Щоб покаяння мої вислухала ти...

Скажеш піти- піду, лишитись-залишусь!

Та вже без тебе жити я не вмію!

Скажеш піти-помру, лишитись- вознесусь!

І все зроблю щоб ти була щаслива...