Між завтра й ніколи

А може нам знову закохатись,

Закохатись в тих, ким були колись?

Де мрії не могли ще зламатись,

І серце не знало слова "криза".

Ми втратились десь між словами,

Що так і не стали мостом.

Між "завтра" й "ніколи", між снами —

Ми стерлись, мов слід за хвостом.

А може, почати не знову, — вперше?

Без тіні образ, без зайвих думок.

Торкнутись душі, не тіла вперто,

І в ній розпалити вогонь, не смок.

Я пам’ятаю твій сміх без маски,

Ти — мої очі без болю і сліз.

Можливо, ще є у нас та казка,

Де ми — ті самі. Де ще не кінець.