**
Як не дивно, Таня народила першою. Пухкенького й ще червоного хлопчика назвали Святославом. Звичайно, що його хрещеним став Андрій і справлявся він зі своєю роллю пречудово. Дарував тільки «круті», як потім скаже Славко, іграшки, дозволяв усе те, що забороняли батьки. Але найкращим подарунком, якщо так можна виразитися, стала подружка Софія, котра з’явилася на цей світ за пів року після Романовича. Перші два роки свого життя вони бачилися рідко, адже Андрій часто переїжджав з сім’єю, постійно шукаючи кращу роботу.
Роман же був далекобійником, тому родина осіла на четвертому поверсі «хрущовки», і терпляче чекала його з рейсів. Хоч Славко і не був самотнім, знайомих і рідних у нього багато не було. Мати, батько, дідусь і дві бабусі, та й тітки. Але останніх він бачив дуже рідко. Тому день переїзду Андрія й Ксенії у шістнадцятиповерхівку неподалік став би для Славка святом, якби малюк тоді розумів усю важливість цієї події. Батько дівчинки отримав роботу менеджера на фірмі, де працював Роман, тому й переїхав поближче до головного офісу компанії. Як сміялися друзі дитинства на новосіллі, така їх доля: разом жити, разом працювати, разом помирати. Ох, знали б вони, що станеться через роки…
А поки їх діти гралися разом. Повторювалася історія їх батьків, чим часто пишалися останні. Отак, споглядаючи як маленький Славко приносить кубики Софійці, а вона складає з них вежу, старші бачили себе. І потроху будували обережні плани на майбутнє.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Міраж ночі