ІНʼЄКЦІЯ

Сервіс обласної лікарні більше нагадував хитромудрий квест, де на першому поверсі ти отримуєш завдання, а потім як навіжений бігаєш різними кабінетами в надії зібрати усі необхідні печатки щоб дійти до фінального боса.

Обличчя Ніки вже було багряним. Дівчина тричі спускалась та піднімалась безкінечними сходами й її організм почав гучно протестувати. Спочатку на демонстрацію вийшли легені, потім приєдналась печінка, а в кінці на страйк вийшло серце і це було вже дуже переконливим аргументом.

Дівчина завалилась на довгу металеву лавку, оббиту коричневою тканиною і спробувала видихнути. Вона ковтнула води з маленької пляшки і машинально вкинула до рота цукерку «Ромашка». Ніби допомогло. Перед очима Ніки висіла табличка зі страшним словом «Дієтолог».

Двері прочинились і до коридору вийшла струнка білявка в білому халаті й окулярах. Із приємною посмішкою вона запросила дівчину зайти.

- Що ж, Вероніко, розповідайте, як проходить Ваше лікування. Сподіваюсь, що відчуття голоду вже трошечки згасло?,- запитала лікарка і уважно почала вивчати показники аналізів.

- Ніби й згасло, але ж Ви знаєте як воно буває. То друзі кудись запросять, то просто щось смачненьке у магазині побачиш,- ніяково зауважила Ніка.

- А Ви зважувалися як я просила?, - з ноткою роздратування запитала лікарка.

- Емм… Так, зважувалася, але листочок із записами вдома забула. Пішло майже 10 кілограм. Ваша дієта працює,- знервовано відповіла дівчина.

- Тоді прошу за ширму, роздягайтесь до білизни і на ваги,- беземоційно сказала лікарка.

Ніка, почервоніння з обличчя якої вже зникло, знову зашарілася, коли вийшла у самій білизні на центр кабінету. Вона інстинктивно намагалась прикрити оголені ділянки тіла руками, проте їй цього не вдавалось.

Ваги зрадницьки показали жахливу цифру 129,5. Ніка не розгледіла число на дисплеї, але з виразу обличчя лікарки вона зрозуміла, що все дуже і дуже погано.

- Розумієте, Вероніко, успіх лікування можливий лише у тому випадку, коли хворий чітко слідує усім настановам лікаря. Нічого складного у цьому немає,- лікарка стала серйозною.

- Світлано Володимирівно, я ж слідую. От чесне слово слідую. Їм овочі, відварне мʼясо, свіжі фрукти, але ж Ви знаєте, як іноді хочеться себе потішити чимось солоденьким. От часом можу одну цукерку зʼїсти. Навіть не розумію, чому до мене ця вага прилипає,- почала виправдовуватись Ніка.

- Ви ж знаєте, що Вам заборонено їсти солодке у будь-якій кількості. У Вашому випадку навіть одна цукерка - це тригер, який змушує Ваш організм вимагати ще і ще. За три місяці Ви набрали майже сім кілограмів. До речі, що це шарудить у вашій кишені?,- запитала Світлана й поправила окуляри на переніссі.

- А оце вже не Ваша справа заглядати до моїх кишень- обурилась Вероніка - І взагалі, я прийшла щоб отримати допомогу, а не засудження. Його, знаєте, мені і на вулиці вистачає,- образилась дівчина і витерла серветкою очі.

- Вероніко, серденько, я ж простягла Вам руку допомоги. Розписала детальний і доступний план харчування, комплекс необхідних вітамінів, але ж Ви просто не користуєтесь тим, що я Вам порадила. Мені прикро про це казати, але я змушена відмовитись від подальшого лікування.

Дівчина вибігла з кабінету в сльозах. Вона спустилась сходами до центрального входу і вийшла за двері. Ніка зупинилась біля сходів і гірко заплакала. Вона себе не дуже любила, а от зараз просто ненавиділа. Дівчина дістала з кишені те, що заважало лікарці своїм шурхотом - пʼятнадцять обгорток від цукерок «Ромашка». Лише дві години тому вона придбала їх у магазині, а вже не залишилось жодної.