Новий друг жучка сонечка 🐞

Вечірня пісня океану завше заколисувала її... На березі ані душі, навіть вітру немає. Та щойно падає морок, як піщинка починає зітхати.

— Про що сьогодні розкажеш?- питається океан.

— Про верблюдів і бархани.

Океан вгамовує мешканців, закликаючи до сну і готується слухати історію піщинки.

—То було в Сахарі, караван верблюдів ішов в далеку- далечінь, аж раптом піднявся вітер і мене так закрутило,що я й не знала куди навіть летітиму далі,– вела піщинка. —Верблюдам важко було іти, їхні ноги грузли в піску, дихання було приривчастим, та й ноша була важка. А тут іще на додачу ми піщинки закрутилися, і утворювали цілі бархани на їхньому шляху. Вони падали та знову підіймалися, я дивувалась їх сміливості.

— Так, верблюди доволі сміливі тварини,- погодився океан.

—Потім здійнявся сильний вітер, він підхопив мене і поніс далеко- далеко. Мені було і страшно, і цікаво водночас, але я переймалася за тих верблюдів. Мене цікавило: як вони житимуть далі? Що вони їстимуть та питимуть? Та відповідь на ці питання не знайшлася.

Океан лише розсміявся хвилями.

— А тепер мій час розповідати історію. І океан повів. —На моєму дні, окрім різноманітних рибок і рапанів, живе чудовисько, монстр величезний: чи то восьминіг, чи то кальмар на ім'я Кракен. Його ніхто не бачив, але кожен його боїться; про нього лише чули і вигадували різні історії, ба більше, піщинко,про нього навіть колись знімали кіно.

— Ого, як круто! Я б теж хотіла аби про мене зняли кіно.

Океан усміхнувся та вів далі.

—На острові Панпей, є унікальне древнє місто, побудоване прямо на коралових рифах. Це місце серед туристів називається Тихоокеанська Венеція. Тому я вже і не дивуюся, що найбільша кількість фото саме з цього місця, з Венеції.

А зараз давай заплющимо очі і послухаємо нічну пісню чайок,–запропонував океан.

Піщинка зголосилась і вже за мить вони слухали нічну пісню.

Спав океан, спала піщинка, спало все- тільки іноді десь блимав маяк.

#замальовка #океан #піщинка