Маяк

У скроню куля –

Рукопис горить.

Нам кувала зозуля:

Много літ не прожить.

І мрія нестримна

Не для нас майорить.

Ти казав: «Жити буду,

Де маяк височить,

І зі мною здобудеш

Дар старости літ».

Це мара невблаганна,

Що рани ятрить.

Бо мені лиш за сорок,

Тобі – п'ятдесят.

На нас один вирок:

Рукопис згора.

Мовчить вже зозуля –

Відмінила життя.

А маяк височить,

На сторожі старці.

Вони рибу міняють

На нужденний хліб, сіль.

Їх мрії пощезли

Так давно, не спімнуть.

Бо за ними пророчі

Стрімкі кулі женуть.