Праска

Праска чудова, така гладенька.

Пом’ятий, пожмаканий одяг

Вона розрівняє, як треба.

Душу прасувати негоже

Їй личать природні рельєфи.

Радощів блиск в очах,

Моторошні гніву сплески.

Відлига під носом від втрати,

Паводок – печалі робота.

Хто знає, яка турбота,

Серце стискати у камінь?

Страх – стабільність кличе…

До вашої хати.

Праска важка, має силу.

Пару гарячу творить,

Єдиним вологим подихом

Розправляє нитки мережива.

Тонкі струни Душі за межами

Налаштунку жадають палко.

Зазвучати в оркестрі симфонією

Душ налагоджених своєю долонею.

Праска чудова штука!

Душу не слід прасувати.