Розділ 2 Підозри
Вийшовши вранці надвір, дівчина почула:
—Чуєш, Христино, поки ти тут квіточками займаєшся, твій капітан з іншою крутить роман в рейсах.
—Цього не може бути!
—Може, мені мій чоловік казав і ще бачив, як твій Едуард залицявся до якоїсь пишногрудої жіночки.
Христина кинула квіти і побігла до лісочка, а точніше до джерела. Вона знала, що ліс її почує.
Знайшовши улюблений пень, дівчина присіла. Вона дивилась на тонке мережево гілочок дерев і милувалась небом, на якому пливли хмарки, неначе ластовиння на молодому дівочому личку, прикрашаючи його і роблячи неповторним. Христина набрала воду в долоні і повільно споглядала як вода стікає крізь її пальці.
— Моє життя, як оця вода, а може й ні, як пісок, який розсипається на дрібні- дрібні шматочки, і на жаль його не зібрати,- дівчина витерла сльозу.
—Час зупинись, будь ласка, хоч на хвилину.
—Я не можу зупинитись,бо я є рух, я рухаю життям. Якщо я зупинюсь хоч на мить– все замре, ніхто не зможе поворушитись, тому я йду або швидко-швидко, або повільно,– відповів час.
Христина взяла трохи вологого піска з водою і звернулась до нього.
—Скажи,чому ти весь час біжиш до моря? Чому ти дозволяєш з себе ліпити все що завгодно дітлахам? І чому ти утворюєш дюни?
—Ого, скільки питань. Але відповідь в мене дуже проста: Я люблю море, я люблю робити дюни, бо це цікаво, а дітлахам просто подобається зі мною гратися. Та й мені приємно коли з мене роблять якусь скульптуру. А ти дівчино, не сумуй, а краще займись улюбленою справою: на тебе вже давно зачекались квіти, вони хочуть пити, тож полий їх ,будь ласка.
Повернувшись до свого будиночка, Христина написала коханому кілька СМС, відповідь не забарилася, тож на серці у дівчини відлягло.
А час ніби забавлявся з дівчиною, то мчався хутко- хутко, а то повільно- повільно, наче пересипав піщинки у пісочному годиннику. А чутки про нову пасію Едуарда все більше ширились селом, але Христина не вірила цьому, «Це хтось розпускає із заздрощів,–думала вона.— Поки сама не побачу, або він сам не скаже ,не повірю що він мене розлюбив».
Нарешті Едуард написав, що сьогодні ввечері він повертається. Еля не тямилась від щастя —вона вирішила усе швиденько доробити: полити квіти у саду, зібрати і розсортувати лікарські та духмяні трави, і одягнувши улюблену сукню бігти до причалу.
Десь о п'ятій вечора почувся гудок пароплава, вона вже стояла і чекала коли Ед зійде з трапу. І ось ця мить: він спускається зі сходів, закохана дівчина біжить не розбираючи дороги і падає в рідні обійми.
— Ти мене зараз задушиш, як же я скучив пташечко, ходімо додому і розпалимо нашу ватру... На душі стало легко й спокійно. Її капітан поряд.
Зазвичай Ед розповідав коханій, як проходив рейс і що було цікавого в його подорожі. А сьогодні він раптом сказав:« Люба! Я написав філософський вірш, ось послухай». Він зупинив свій погляд на хмарах, а Христина уважно слухала. Едуард задумано проказав:
Людина народжується для
Щастя й для радості,
Для любові й для щирості ,
Але не для ненависті...
— Ну як, тобі сподобалось? – Едуард очікував відповіді.
—Так, дуже гарний вірш, хоча й білий. А кому він присвячений?– запитала Христина.
—Усім людям –, посміхнувшись відповів він. За розмовою Христина та Едуард не помітили як прийшли додому.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!