Історія кохання або рубінові вогні

Христина точно знала, що після сніданку він піде до моря. Тож, не гаючи, ані хвилини, ретельно замаскувавшись, вона теж рушила в цьому напрямку. Чесно кажучи, їй це було неприємно, але бажання дізнатись правду, взяло гору.

Едуард, нічого не підозрюючи, сидів на березі моря, разом з новим коханням на ім'я Марина. Вони весело теревенили, перебирали камінчики, і не дивлячись на холодну погоду купались у воді. Від побаченого Христині стало бридко і боляче водночас, її підозри підтвердились— він зрадив її. Набундюнчина дівчина , пішла берегом в інший бік. Заховавшись за невеличкою скелею, вона перебирала пісок, ба більше — намагалася малювати щось, але виходило не дуже вдало. З блакитних очей капали сльози, які зволожували пісок, але легше не ставало.

— Гей, дівчино,– звернувся пісок до неї. —Ти навіщо мене поливаєш? Ти думаєш, що все втрачено?

— Так,- пролунала відповідь.— Він забавляється з іншою, а може, навіть і кохає її.

—Не роби передчасних висновків, вислухай його, адже втратити усе дуже легко. Напиши йому, можливо він здогадається, що вам треба з'ясувати стосунки, просто напиши,- мовив пісок.

Дослухавшись, до внутрішнього голосу, вона написала Едуарду смс:« Любий! Навіть якщо ти захочеш піти від мене, то згадай цю істину: не кожен поцілунок - поцілунок любові, мої цілунки ти не забудеш ніколи ». Невідомий оператор послав її зізнання у простір, як їй хотілось , щоб Ед зрозумів її правильно, він не має права зрадити їхнє кохання.

—Від кого це повідомлення?- запитала Марина

—Від Христини.

—Ти сьогодні під час зустрічі з нею нічого не сказав про нас?

—Ні. Не зміг. Але скажу... потім...

—Коли ? Скільки можна чекати?- обурилась пишногруда Марина.

— Незабаром, дуже скоро. Вона, здається, любить мене.

— Любить! Але ж ти тепер кохаєш мене!

— Так, моя пташко,- і хлопець потонув у обіймах коханки...

А чутки про нову пасію Едуарда звучали все настійливіше, проте Христина цим чуткам не йняла віри, а дарма...

#історія_кохання #пісок_крок #коханка