***

неважливо, в чому

са́ме ти крокуєш —

в огидних кроксах

чи на підборах jimmy choo.

у будь-якому разі —

під ногами захрустить підстилка.

така ламка підстилка,

мов ранкова випічка.

панує довкола

багряне благоуха́ння.

адже осінь —

це не лише про смуток.

це пора в’янення,

коли довкола лиш один вогонь.

і саме час

ділитись своїм внутрішнім.

і ліс, і став, і горизонти —

все палає.

всі ті зиґзаґи та бермуди,

всі дикі й сплутані шляхи,

що неодмінно приведуть додому

дитячі ніжки, як приблуду.

ті стежки до рідного дому

ча́сом нам сняться в теплих снах.

вузенькі стежки, трусяться від дрижаків.

давай укриємо їх оксамитом моху,

зігріємо сипучим бурштином,

польємо охрою листків.

дитя — це ти ,

і ним завжди́ ти будеш.

а це, по правді, — і прекрасно.

таї у серденьку світле зерно,

дароване природою

(чи кимось там згори).

адже у ньому — стільки,

в ньому — те саме́,

все твоє тепло.

тепло душі, учинків,

розум та терпець —

тепло, що знає:

не скоро ваш кінець.

***

нам осінь справді до вподоби,

ми любимо її, прям дуже-дуже.

лиш є малесенький нюанс:

не любимо, що котикам на вулиці

стає тепер дедалі холодніш.