Крапка.

Перегорну сторінку знов і знову,

Прогляну текст, читаючи між слів.

Останнє речення, і ось – останнє слово,

І серце відправляється в архів.

Роман дописано, історія скінчилась…

І головний герой немає більше фраз.

Та й героїня певно вже втомилась,

Шукати стежки, і боротись цілий час.

Вона з вогнем у серці, зіткана з любові,

А він – холодний, наче клятий механізм.

Тож і стосунки виявились тимчасові,

Не милий ромком – справжній мазохізм.

А ось і крапка, бо продовження немає.

Останній аркуш – то подяки, епілог…

Буває й так, що й почуття згасають,

Як обривається останніі діалог.