заринаючі у ваші волошкові очі,

заринаючі у ваші волошкові очі,

і пальців мозолі від пера,

розписавши зорями всі ночі,

я під місяцем лишила,

відлуння вашого ім'я.

червона втома хризантем,

з долонь чиєїсь, вже старої неньки,

до ваших рук влилась вогнем,

і освіща мені забуті стежки.

ось дуб.

і ось, вже два.

ось ви, ось я.

без стін важких обіймів.

тут лише вітер,

і майже опустилася пітьма.

за обрієм є інший світ,

є інша сторона:

чи боги там, чи може жах-химери,

у нас на всіх із ними лиш одна біда.