Полковий плац.
Без перебільшення можна сказати, що полк починається з плацу. “А як же штаб”, - спитаєте ви, - “адже це - мозок полку, усі накази зароджуються та реалізуються саме в штабі!”. І з цим твердженням важко не погодитись. Але в кожному полку є плац, на якому збираються і штабні офіцери, і командири батальйонів, рот, взводів, сержанти та солдати. Саме на плацу вони відчувають себе єдиним організмом, здатним виконувати завдання за призначенням. Саме на плацу проходять урочистості та церемоніали. Тому я переконаний, що полк починається саме з плацу.
Бум-бум, бум-бум… Так може бумкати лише великий полковий барабан. А це означало, що на вірному шляху. І, орієнтуючись на те бумкання, ми просувались вперед, долаючи перешкоди на своєму шляху: через старі ворота, повз смітник, оминаючи склади ми нарешті дістались того місця, звідки монотонно лунали звуки полкового барабану.
У ті часи (а це був листопад 1977 року) полковий плац за розмірами був невеликий. То вже згодом виникла потреба у більш сучасному та просторому, де можна було розташувати увесь особовий склад та ще й батальйон зв’язківців на додачу. Посередині плацу, як завжди, стояла маленька трибуна - за розмірами вона могла вмістити не більше трьох осіб. А на ній, як і повинно бути, стояв командир полку, на плечах якого були погони підполковника. Високий, але дещо сутулий, він миттю помітив нас і поманив пальцем до себе. Діватись було нікуди, то ж ми, залишивши свої валізи на краю плацу, побігли до трибуни, а вже за декілька метрів від неї перейшли на стройовий крок.
- Товаришу підполковник, старший лейтенант Клюбін та лейтенант Шкляренко прибули у ваше розпорядження, - доповів мій напарник.
Командир перепитав прізвища, переглянув якийсь список і сказав, - Клюбін в четвертий, а Шкляренко в перший взвод п’ятої батареї. - а ще - додав, - Займіть свої місця в строю.
“От я і став командиром навчального взводу”, - подумав я. - “Посада капітанська, але - що ж далі?”…
Не міг я тоді знати, що на цій посаді, змінюючи лише батареї, мені доведеться прослужити до кінця жовтня 1983 року… А це - довгих шість років служби.
А тим часом тренування на плацу продовжувалось: ми ходили по колу, співали пісню, яка не закарбувалась в пам’яті, мріяли про те, що скоро все це скінчиться, що ми нарешті підемо в казарми, де можна було погрітись… Але, на жаль, ми знову і знову, коло за колом топтали своїми чобітьми плац та ще й горланили пісню… А командир після кожного кола, говорив: “Погано, ще раз…”. І все це продовжувалось до обіду.
То був період формування полку: перехід на нову штатну структуру та комплектування особовим складом (саме тоді, восени 1977 року полк з гаубичного став самохідним). І все це повинно було закінчитись приїздом Начальника РВІА (Ракетні Війська та Артилерія - прим. автора) округу генерал-майора Устюгова. Саме до його візиту й готувався полк: фарбували, ремонтували, доводили до тями усе, що могло не сподобатись окружному генералу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!