Офіцери та сержанти, механіки-інструктори та курсанти
Полк нічого не вартий без тих, кого ми звикли називати особовим складом. Бо саме вони виконують накази, саме від них залежить те, що ми називаємо успіхом, саме їх наполеглива праця приносить результат…
Я вже згадував про нашого командира - його ще називали "Батя" - підполковника Прудніка Валентина Васильовича. Для когось він був поганим, для інших - добрим. Можливо розумів, що командир, який намагається подобатись всім, перестає бути командиром. Тому Батя міг і “стружку зняти, і людину не образити”. А ще, як згадують ветерани, міг показати приклад: легко крутив на перекладині “сонечко”…
Начальником штабу полка був майор Шуптарський Борис Михайлович. Таких називають “справжніми штабістами”. От заступаєш, наприклад, начальником варти. І знаєш, що він обов’язково прийде з перевіркою і задасть, наприклад, ось таке питання: “Скільки табуреток повинно бути в караульному приміщенні?” А ще - ніколи не влаштовував “розноси” під час служби - все тихо, все спокійно… Завдяки йому я знав Устав Гарнізонної та караульної служби напам’ять. Особисто для мене, він був взірцем штабного офіцера, саме від нього я перейняв багато корисного…
Першим командиром 2 дивізіону, який готував механіків-водіїв, був капітан Віктор Окунєв, начальником штабу - капітан Володимир Свірін, а заступником по техніці - майор Жижченко. З вдячністю згадую кожного, як і командирів батарей: капітана Сарафанюка (4 уаб), капітана Одринченка (5 уаб) та капітана Гавакова, який командував 6 уаб. Всі вони не лише вчили нас, молодих лейтенантів, але й підтримували та допомагали в тих ситуаціях, коли ми потрапляли в халепу…
Я навмисно не зупиняюсь на категорії командирів взводів - вони мінялись доволі часто: якщо “тягнеш” - служиш далі, якщо ні - ти кандидат на “підвищення”. Все це давало змогу формувати робочий колектив, готовий до виконання задач, які стояли перед полком. Згадаю лише тих, хто в полковому колективі пройшов шлях від лейтенанта до капітана: Володя Дерябін, Леонід Молодцов, Женя Мальшин, Віктор Михайлович Бабіч, Саша Алєксєєв, Вася Акулов та багато інших…
Я ніколи не забуду своїх перших сержантів: Колю Демчука та Лобатюка (на жаль, час витер ім’я з пам’яті). У них можна було багато чого перейняти, особливо того, що стосується солдатської дотепності. Здавалось, що вони зможуть вижити й на Місяці (жартую, звичайно)! Та й курсантів пам’ятаю: Іванов - стоматолог, який прийшов у повний жах, коли дізнався, що його навчать їздити на МТ-ЛБ, а він не їздив навіть на велосипеді, Володя Путяєв - потенційний порушник дисципліни, але все ж таки з нього вдалось зробити не лише чудового механіка-водія, але й в подальшому успішного бізнесмена, Джалабаєв - саме він навчив мене готувати справжній плов…
Окремо хочу згадати механіків-інструкторів - людей зі сталевими нервами (а як ще можна витримати той момент, коли розумієш, що 2С-1 йде під кутом до протитанкового рову і через мить може “стояти на башті”…), які місяцями не вилазили з полігонів, яким доводилось приймати миттєві рішення, які попри погоду виконували поставлені завдання. Це ваша велика заслуга. І наша вам вдячність за це…
Можливо те, що написано вище, звучить пафосно, але я завжди пам’ятав: саме люди, що оточують нас, розв'язують проблеми, саме завдяки їм ми досягаємо успіхів. І саме їм необхідно сказати - Дякую.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!