Тривожні дзвони

Шелестіли хліба, Україна жила

прославляла козацьку звитягу.

Від сусіда, як завжди, біда прийшла

українці завжди памʼятають козацьку присягу.

Тривожним, церкви, дзвоном загули

сусід з мечем вривається до хати.

Батьки й сини на фронт пішли

козацьку волю й Україну захищати.

Зненацька в ніч, як Гітлер в ту війну

на мирну Україну підло налетіли.

Зустріти в Україні прийдешню весну,

та Київ захопить за пару днів хотіли.

Він думав Украіна на коліна стане

рашистів хлібом-сіллю буде зустрічати.

Та видно Україну знає він погано

прийшлось назад, з-під Києва тікати.

Сильніший ворог, ніде правди діти

та він загарбник, правда ця свята.

Та захищатись стали: дорослі й діти

взялись за зброю всі, прийшла біда.

Рабинею не стане Україна

Ми героїчно маємо рашистів бити.

Як заповів Кобзар, в сімʼї єдиній

українці ще мають довго жити.

Четвертий рік священної війни

і більшає знамен на кладовищах.

За батьківський поріг загинули вони

живі, свої знамена піднімають вище.

А поки над окопами лунає «Слава Україні!»

і на Європу ще надіється держава.

Стоять на фронті хлопці у строю єдинім

ми гордо кажемо про них «Героям слава!»