«сенсу немає»

Не бачу сенсу. Вмить - все спалахнуло, мов іскра із серця впала вниз.

І догорає наше небо, усі птахи летять у пекло,

А ти.. Стоїш немов той біс і плачеш так ганебно, ніби сама не підпалила.

Здається, ти любила?

Хоча, яка любов, прокляте ж те кохання,

Що розриває душу сподіванням,

Поетизує всі страждання.

Тут знову, ранішні солоні сльози,

Змальовую повільні мордування

Ескізами на клаптику паперу.

Твої багряні й темні шрами,

Навіки увʼязнили, як вуаллю

Покрили скривджене лице мадам.

Ти завжди поряд, але так далеко

Була і будеш як лелека, завжди тягнутися на південь.

Чудові очі, два опала

Й потріскані судини навкруги.

Ти довго плакала й кричала

Покинута в стражданнях нелюдських.