Катарсис

З’єдналися думки в клубок порожніх мрій,

та кришталевий дзвін покотиться із вій.

Бриніла кожна нота чистою надією —

на те, що звільнюсь… і нарешті стану вільною.

Ці сльози змили попіл згаслого кохання,

полегшили на серці важкі спазми страждання.

І простір, що звільнився, наповню скоро знову —

планетами й зорями, безмежністю простору.

16.10.25