Дощ

«Я люблю дощ», – торочила вона,

От тільки таїлась від нього.

Стікали холодні краплі вікном,

А він знов ховався у ньому.

«Його люблю», – говорила вона

І щораз обіймала другого.

Лилося тепло поміж їх тіл,

А він усе знав – це ж не ново.

Брехню з її уст чути не хтів,

Однак усе слухав по колу.

Це його біль і владний дурман,

Що діє, як згубний наркотик.

«Я люблю дощ», – повторював він,

Тож блукав під краплями знову.

Змивали вони надлишок втоми,

У думках повертали додому...