фрегат

безкрає небо питає у моря:

«що тут, по чому,

і що, по суті,

у цьо́му житті

насправді ва́рте».

шепоче небо і, поникши, сварить.

те небо плаче, як завжди́, —

аби напо‌внить сенсом море.

маяк — мов стовп

маяк — скуйо‌вджений карниз.

віками крутиться фрегат,

і все ще рветься тільки вгору.

боявсь вдивлятися униз —

зіткнутись з віссю над земле́ю.

фрегат царює, повз час і покоління —

колише вічність в унісон.

із полум радості й натхнення,

фрегат в пучині — гегемон.

і лиш коли попутний вітер зазивав,

і вже ставав зустрічним гомін

фрегат тремтів — ледь улови́мо —

як первородний Посейдон.

він бачив привидів прибою,

примарні межі берегів.

і з кожним метром — менше волі,

та більше давніх голосів.

і море з небом — два безмов'я —

його хрестили на межі.

та фрегат вірив, шторм —його видіння,

і шлях до осяйно́ї мрії.

він йшов крізь солі й сумніви,

крізь тяглі ко‌ла тих морських тенет —

і раптом, вперше за століття, —

фрегат впіймав причал.

і її.

ось тут.