Таверна, в якій можливо все

Локація: таверна

Персонаж: шпигун/ка

Предмет: таксофон

Емоція: бунтарство

Вона зайшла у таверну випити соку. Щоправда, зазвичай, у таверну йдуть по міцніші напої, але на завданнях вона не бере до рота ні краплі алкоголю, а отримане завдання, як на зло, було пов’язане саме з таверною. Дівчині, як уже можна зрозуміти, доручили простежити за одною особою. Точніше ‒ за ельфом. Високорідний ельф Яссер, що займав дуже високу посаду при королю Тауро, ховав у своєму минулому велику таємницю. Настільки велику, що у разі її викриття постраждав би не лише ельф чи король Тауро, а і уся велика держава і навіть її сусіди.

Нарешті принесли сік і дівчина зробила ковток. Великий ковток освіжаючого соку прояснив думки в голові, тож Літейра ‒ а саме так звали небезпеку для високорідного ельфа Яссера ‒ знову взялася міркувати про те, як їй все ж підійти до нього та його великої таємниці. Літейра і сама мала одну велику таємницю. Проте до недавнього часу вона про це не здогадувалася. Як вправна шпигунка, дівчина вміла підслуховувати не лише голоси, а і шепіт. Лише думки читати не вміла, а так ‒ від дівчини не можливо було приховати жодну розмову. І от ‒ необережно підслухана розмова тітки з незнайомцем ‒ і світ, що дбайливо укривав Літейру невідомістю, розлетівся на друзки. Тепер Літейра знає, що служить не тут і не тим. А кому потрібно? Де їй потрібно бути?

Літейра ніяк не змогла знайти для себе відповіді. Вона ні з ким не ділилася своїми думками. Тітку, що виростила її з дитинства, вона оберігала як могла ‒ жінка навіть не знає, ким Літейра насправді працює. Тож і про те, що таємницю, яку ховала тітка, розкрито, Літейра не розповіла ні їй, ні будь-кому із найближчих друзів.

Дівчина нахилила голову і рожево-фіолетове пасмо спало їй на очі. Прихопивши його заколкою, дівчина зробила ще один ковток і поглянула у вікно.

З вікна відкривався звичайнісінький краєвид звичайного міста. Незвичайним був лише таксофон. Ці дивовижні таксофони стали з’являтися по всьому місту і по всій державі за наказом короля Тауро. Той побачив цю дивовижу в якомусь із чужинських світів, що відвідав король нещодавно. Тауро мав хобі, яке могли дозволити собі лише королі. Він мандрував у різні світи та епохи, вишукуючи для себе і своєї держави різні технічні цікавинки. З однієї з таких подорожей король і привіз телефони і таксофони. У Літейри вдома теж був телефон. І вона вже встигла оцінити його переваги.

Дівчина задивилася на металевий таксофон, що чужинцем стояв посеред дерев’яних і кам’яних споруд міста. Літейра дивилася і думала. Вона міркувала про те, що коїлося останнім часом у місті та державі, до чого все йшло і розуміла, що все це їй подобається дедалі менше. Звісно, раніше вона менше розмірковувала. Вона лише виконувала команди. Як механізована людина, що вийшла із кабінету доктора Штайна, дівчина не обтяжувала себе зайвими думками. Все змінила відкрита таємниця.

Тож, подумати їй було про що. Зелені очі дівчини пильно вдивлялися у вікно. Нарешті вона прийняла рішення.

Літейра вийшла з таверни, рішучим кроком підійшла до таксофона. Закинувши монетку у апарат, вона підняла слухавку:

‒ Алло? Це операторська? Чи не можете ви з’єднати мене з паном Яссером? Хто це? ‒ дівчина помітно занервувала. ‒ Це його нова знайома, що має для нього вибухові новини. Так йому і передайте. ‒ Закінчила вона і усміхнулася.

А дерев’яні та кам’яні споруди міста продовжували мовчки спостерігати за метушливими людьми та іншими живими істотами. І не знали, що скоро метушня живих порушить спокій і мертвих, і тих, що живими ніколи не були.

Більше творів Світлана Патра