Десята душа

— Ти ж мантея(1)! — чоловік протер обличчя і уколов її обуреним поглядом. — Поясни мені, як така мантея, як ти, настільки жахливо полює?

Сфера над столом переливалася всіма кольорами веселки, повільно змінюючи освітлення в кабінеті. Занадто вичурна річ для такого місця.

— Атум!

Дівчина знизала плечима, ніби мова йшла не про неї. На її обличчі не ворухнувся жоден м’яз.

— Я тут.

— Ти мене взагалі слухаєш?

— Авжеж, я слухаю.

Фелікс — принаймні напис на іменному пері був саме таким — показово голосно зітхнув:

— Ти ж розумієш, що за таку роботу тебе треба було звільнити ще рік тому?

— Звільніть, — сухо відповіла Атум. В її очах промайнула тінь надії.

— Зараз! — реготнув чоловік. — Ти нікуди не підеш, доки не погасиш борг, дорогенька. І, бачить небо, я змушу тебе працювати!

Дівчина закинула ногу на ногу, зручніше розсівшись у кріслі. Так, ніби зрозуміла його слова занадто буквально — і збиралася залишитися в цьому кабінеті назавжди. В чоловіка ледве око не сіпалося на вигляд того, як вона навиває на палець пасмо темно-вишневого волосся.

Йому аж зуби зводило від цього завжди спокійного обличчя.

— Ви ж кілька хвилин тому сказали, що я цілковито бездарна?

— Бо так і є! — вигукнув Фелікс. — Абсолютна нездара, котра за останні півроку не впіймала жодної душі! Тобі перед сім’єю не соромно?

— Завищені очікування мають звичку не здійснюватися, — її рум’яні щоки напнулися від стриманої посмішки. — Я ж екскурсовод, а не мисливець, зрештою.

Святі боги, він був готовий вбити її просто на місці! Принаймні так він би отримав від неї хоча б одну душу.

Чоловік потарабонів пальцями по столу, на який спирався. Його погляд примружився і Атум мимовільно напружилася. Він недобре на неї дивився, як наставник, що утратив всяку надію на свого учня. Але один вихід все-таки був.

З’явилося нав’язливе відчуття, що її чекають справді неприємні новини.

— Чого це ви так дивитеся? — запитала ввічливо і обережно. — Можна я вже піду?

— О ні, сиди, дорогенька, — усміхнувся Фелікс, та очевидно було з його пози, що справа не пахне жартами. — Я тебе познайомлю з деким.

— І з ким це?

У неї в животі зародилося відчуття, ніби хтось зв’язав з її нутрощів висільну петлю.

— Матаасе, заходь! Давно ж уже стоїш там.

У голові мантеї майнули примарні асоціації з цим іменем. Але вона не встигла з ними розібратися, як почула скрип підлогових дощок. Колір сфери під стелею повільно перетік із синього до пурпурового.

Атум залишилася сидіти в кріслі рівно, дивлячись не на новоприбулого, а на Фелікса, що став навдивовижу задоволеним.

Поганий знак.

— Це і є та сама мисливиця, якій потрібна допомога?

Парубок нахилився через спинку крісла, заглядаючи їй у обличчя.

— Та сама, ймовірно, — підтвердила Атум, підвівши погляд.

Парубок завмер.

Його очі були різні: одне — глибокого синього відтінку, інше — сіре. Вони, не змигуючи, дивилися на неї крізь круглі окуляри. У скельцях танцювали пурпурово-фіолетові відблиски.

— Спина не болітиме? — сміхнулася дівчина.

Матаас глибоко вдихнув, мов його хтось шарпнув, щоб привести до тями. Від цієї дівчини, чиє ім’я звучало як удар серця, його власне серце стало битися дещо швидше.

Її волосся пахло вином, немов було вишневим не лише на колір.

Він нічого раніше не чув про цю Атум. Ким вона була?

Матаас потягнувся до дівчини, стис м’які лиця пальцями і поцілував її просто в губи.

Атум зойкнула від неочікуваності. Він мав намір проштовхнути свій язик їй до рота, та вона викрутила голову і відштовхнула хлопця від себе, безцеремонно втиснувши долоню йому в обличчя. Хоча навряд нині було доречно говорити про церемонності та манери.

— Що це за навіжена істота, Феліксе?! — прогарчала Атум крізь зуби. Вологі від чужої слини губи поспішила витерти рукавом.

Фелікс засміявся. Матаас, замість того, щоб відступити, згріб долоню мантеї із свого обличчя і переплів їхні пальці. На мізинці у нього був перстень із чорного сплаву, котрий впʼявся Атум в шкіру. Вона шоковано смикнула руку до себе, але це не принесло бажаного результату.

— Феліксе, — його засмагле обличчя аж сяяло, — а ця дівчина мені подобається!

— Мав приємність зауважити, — гмикнув чоловік, склавши руки на грудях. — Це чудове видовище, Атум! Бачити, як хтось виводить тебе з себе так само, як ти мене. Почуваюсь, ніби в мене день народження.

Мантея змірила його поглядом з-під чола. Гривка кидала їй на обличчя тінь, від якої злість була більш виразною. Передчуття не ошукали дівчину.

Позаду власника кабінету тяглися довгі та громіздкі тіні. Коли сфера вчергове змінювала колір, вони танцювали, ніби насправді були духами. Тими самими, котрих могли бачити очі Атум.

Вона зашипіла і знову смикнула руку:

— Святі небеса! Пусти вже мене!

Коли нав’язливих доторків незнайомця нарешті вдалося позбутися, дівчина випросталася. Матаас на крок відійшов, мов хотів у повній мірі роздивитися її. Вона ж на нього і не глянула.

— Поясніть-но, що це, в біса, означає? — її вимога відбилася ехом від майже голих стін. — Хто це? Його раніше не було в Таруні.

Фелікс мугикнув під ніс, роззирнувся на свій робочий стіл позаду. А тоді простягнув їй теку без назви на обкладинці.

— Звідки ти можеш знати, якщо вперто уникаєш будь-яких контактів з іншими мисливцями?

Атум прикусила свого язика. Навпаки — саме з цієї причини вона знала кожного чорнокнижника міста на ім’я та в обличчя. Що ні за яких обставин не мати з ними справи.

— Це не відповідь, — наполягла вона, не поспішаючи розгортати отриману теку.

— Це Матаас. Матаас — вправний викрадач. Якраз такий, який тобі потрібен.

— Мені потрібно лише щоб ви змирилися і підписали мені той папірчик.

— Знаю, що ти сподіваєшся довести мене до білого коління, аби я виставив тебе геть — і будеш тішитись цьому, — Фелікс пригладив коротку бороду з таким виглядом, ніби своїми словами активує заклинання-в’язницю і садить дівчину на ланцюг. — Проте цього не станеться, доки ти не сплатила все, що заборгувала мені.

Атум продовжувала дивитися з-під чола. Нині дуже вже кортіло з’явитися на порозі батьківського маєтку і висказати їм усе своє невдоволення.

Вдих-видих.

Цьому старому негіднику приносило задоволення те, що вона нервує. Тож нервувати їй варто якнайменше.

— Вам сфера, ймовірно, голову напекла, любий Феліксе, — улесливим тоном висунула здогадку дівчина, коли побачила, що ж там було в тих паперах. — Нехай би небо упало на вашу голову, я не назбираю стільки душ за півроку!

Власне, хай би небо впало навіть на її власну голову, вона не збиралася напружуватися так, щоб вкластися в задані строки.

Матаас у розмову не встрявав, та в Атум аж мороз спиною йшов від відчуття його погляду. У кабінеті і без того завжди стояло затхле повітря, адже тут не було ані вікон, ані нормальної вентиляції, ані бодай якогось артефакта для очищення повітря. Але сьогодні в цих стінах винятково легко можна було вмерти від задухи.

— Власне для цього тут Матаас, — пояснив Фелікс. — Так, він не наш. Гастролер. Але він з чортів яр вправний у своєму ділі. І навчить тебе.

Атум зиркнула на хлопця через плече. Його очі мерехтіли так, ніби він нажерся листя чорножилля(2) перед тим, як явився сюди.

Хворий. З таким напарником спокою їй не бачити.

— Ні.

Чоловік вальяжно обійшов стіл та розсівся у своєму робочому кріслі. Відколи в кабінеті з’явився третій, його спина вже не була такою напруженою.

— Дорога моя дівчинко, — поблажлива нотка промайнула у його голосі, що зовсім недоречно нагадало Атум батька, — це у жодному разі не пропозиція. Ти працюватимеш з ним і назбираєш мені клятих десять душ, інакше я відправлю тебе у колонію на півострів(3). І ніщо мене не зупинить від цього.

Атум завмерла. Бісів борг і бісові душі! І бісова блаженна пика Фелікса!

Тіні грали облущеними стінами, стелею, підлогою, їхніми обличчями. Сюди, у це підвальне приміщення, не долинали звуки ззовні. Складалося враження суцільної ізольованості — ідеальної для того, чим вони тут займалися. Всі кур’єри — такі, як старий Фелікс — облаштовували свої обмінники в подібних місцинах.

Чи справді він міг би порушити договір з батьком і здати її діяльність стражам?

Зрештою, їй однаково якось треба було розібратися з цим.

— Ти впевнений? — що далі, то дужче хотілося тримати парубка в полі зору. — Він схиблений.

Голос Атум знову вирівнявся, а обличчя розслабилося.

Фелікс вже бачив такі різкі зміни у їхню першу зустріч. Так відбувалося, коли дівчина приймала рішення після довгих торгів із собою.

— Хіба моя схибленість важлива, коли я можу допомогти тобі вирішити цю неприємну ситуацію? — Матаас підійшов так тихо, що вона не відчула наближення.

— Благаю, відсунься, — геть не благально мовила вона. Парубоче дихання лоскотало вухо.

Папери на столі ворухнулися, коли Атум застережливо озирнулася на свого без п’яти хвилин напарника. Він всміхнувся.

— Я точно впевнений лише у тому, що ти безнадійна, а він — майстер, — підсумував Фелікс. — Тож забирайся з мого кабінету і візьмися до роботи!

Вона вийшла першою, тихо причинивши двері. Жодного фізичного прояву невдоволення.

Коридор, що вів нагору, був просякнутий вологою недавнього дощу. Старі дошки на підлозі противно поскрипували при кожному кроці.

Але Атум не пішла. Чекала, бо здалося, що Матаас не затримається.

Фелікс, без сумнівів, хотів якнайшвидше здихатися її. Вона йому просто неабияк набридла за ті п’ятнадцять місяців знайомства.

— Чекаєш на мене?

Дівчина повільно озирнулась і збільшила між ними дистанцію. А тоді кутик її губ піднявся:

— Так, — вона заправила за вухо пасмо. — Може, випʼємо чогось разом? Я люблю вино, та для вина ще зарано. Можна сидру, тут зверху непоганий наливають.

Дівчина говорила не поспішаючи, а підлога під ногами порипувала у такт словам і крокам. Вона любила вино. Цікаво, чи повʼязано це якось із тим, що від неї пахло саме ним?

— Якось дуже швидко ти змінила думку щодо мене, — посміхнувся Матаас, наздоганяючи.

— Хто сказав, що я її змінила?

— Ну гаразд, — зацікавлено схилив він голову. — Зашвидко погодилася із ситуацією?

Його погляд намагався знайти у виразі дівочого обличчя пояснення. Очевидно було, що люди зазвичай не запрошують випити тих, кого вважають схибленим.

— Не хочеш? — уточнила дівчина з притиском. Вона бачила, як він намагався осягнути її поведінку. Та хто з них дивно себе поводив — питання відкрите. — Думала, що я тобі сподобалася.

— Здається, я про це прямо сказав, — він по-власницьки обійняв її за плечі, а вона відразу ж змахнула його руку.

— Те, що ми вже цілувалися, пане мисливцю, не дає вам права чіпати мене, як заманеться, — байдужим тоном мовила Атум і приклала долоню до перших і єдиних дверей, що зустрілися їм на шляху. — Прошу це памʼятати.

Під її пальцями засяяли алхімічні формули, вписані у коло. Лише коли на поверхню явився весь малюнок, вони змогли увійти у комірчину із сходами.

Атум мовчки рушила вверх. Їй було байдуже, що вона була в сукні й він ішов позаду. Чи, може, вона зробила це навмисно?

— Ти ж знаєш, що дуже гарна, — він затримався внизу трохи довше, ніж слід було. — Не втримався.

— Радію до нестями, але компліменти не допоможуть, — наступні двері випустили їх у вузький провулок із безліччю таких самих безіменних дверей.— Я можу бути не настільки стриманою, Матаасе.

**Глосарій:**

1. Мантея/мантей. Не всі бачать духів та примар просто без допоміжних заклять чи артефактів. У Нударі людей, які здатні бачити їх просто так, називають мантея/мантей.

2. Листя чорножилля — токсична рослина, має м'яке жовте листя із чорними жилками. При жуванні або викурюванні дає ефект дурману, викликає збудження, чутливість магічних рецепторів. Росте у Лісійській імперії та на прикордонних зонах між імперією та Нударем (події відбуваються в Нударі)

3. Колонія Ротадея Круцького, знана також як фортеця Іш — одна з найсуворіших колоній країни, що знаходиться на півострові Кру, Відома своїм жорскотим ставленням до в'язнів та застосуванням ментальної магії для катувань. Названа на честь найвідомішого ката за часів, коли Нудар був князівством і була активно використовувалася смертна кара. Кажуть, він особисто виконав більше трьохсот страт за період своєї офіційної служби.