Свій!

Коли, як спочатку, станемо Стасами та Петрами,

Вдягнемо білі светри, джинси, як небосхил,

Вийдемо на заводи, в офіси, навіть у храми,

І повернуться руки до ручок, сокир і пил.

Станемо пити латте, їсти в обід лазанью,

Зможемо знов без матів чути звук літака,

Ми все одно побачимо, ми все одно впізнаємо:

Он — ланцюжок на шиї, трохи тремтить рука,

Он — на кисті татуха, он — на кишені стрічка,

Он — дрібних опіків сотня, на підборідді шрам,

Берці (вони навіки), сіпання невеличке…

Свій! Так на інших схожий. З наших! Такий, як сам…