Буде сад

Вона би хотіла забути той день,

Жбурнути в сміття, наче гниле яблуко,

Та весь кошик чорний, й жоден геній

Не знайде там цілого чи не зів’ялого.

Дні все дрібніли та тліли в попіл,

Вона кашляла хрипко, ковтаючи пил,

Пам’ять палала — суцільний опік.

І лікуватися не було сил.

Чекала зверху неясної вказівки,

Але затаївся на небі Бог,

Жадала вже хоч якоїсь кінцівки.

І раптом почула, що путін здох.

Повільно з землі підняла насіння,

Покрутила між пальців туди-назад,

Нахилилася тихо і в землю посіяла.

Буде дерево. Буде сад.