Григорій Сава

Якби не ці малі слова,

я жив би, як нормальні люде,

які ся не боять огуди

і не болить їм голова

через конструкції небесні.

А так ні зиску, ні життя,

і скроня мало що не трісне,

хвостом ударило би тя.

Я б не дивився через ґрати

на мрякотливий листопад,

у вікнах не ловив булькатих

багатоповерхових хат

бліде світило й очамріле.

Господь не став мене картать.

Я не ховався би, як тать,

від тих, які державне діло

суворо правлять. Може й мила

вернулася до мене враз,

щоб не горіло більше тіло

собаки, хворого на сказ

на поетичний. Я тоді б

не квилив, як сопляк занудний,

і жив би весело й не трудно,

в кишені понабивши хліб.

Між вами гоголем ходив,

або, немов Григорій Сава,

залишив місто марнославне

і межи бджолами один,

комахою з двома ногами,

виводив притчу і трактат

про тлінність золотих палат,

і канти слобожанській дамі...

Словесная жеретія

сховала б язичок сукатий.

Тоді б не став, напевне, я

в чужих містах бахурувати.