На зведених колінцях

На устах замок, на серці камінь.

Вітер обриває листя книг.

Сяду я сумний, неначе Каїн,

біля ніг оперених твоїх.

Почитай мені про що завгодно.

Про кохання наше почитай.

Хай на землю сурмачі зіходять,

небеса заломляться нехай -

ти слідкуй уважно й невідривно,

як закохані по літерах ідуть

урвищами на високім рівні

у тривку та нетривалу путь.

Хай падуть на землю чорні води

і сто двадцять днів по них пливуть

звірі невідомої породи

у недовідому каламуть.

Хай несе на збуреному плині

на спасіння може й на загин

кораблі в оточенні дельфінів

мов церкви у колі домовин.

Хай на небо янголи зіходять

рвати штемпельовану зорю -

це ніяк не може нам зашкодить

поки я з тобою говорю.

І тому на зведених колінцях

у поемі про життя та рай

ти гортай зачитану сторінку,

вільної сльози не витирай,

щоб у слові серце відпочило

і себе забуло хоч на мить.

А коли, нарешті, споночіє,

світло ми не будемо палить.