Скринька впала

Скринька впала, із ґудзиків вийшло шоу,

Намистина в щілині застрягла.

Повернувся! Нечутно в свій дім зайшов.

Непоголений, сивий, засмаглий.

Вони разом прожили дванадцять зим.

Рухи, жести, - все дуже звично.

Але перед очима не наче дим,

Що міняє його обличчя.

Шрам той самий на лобі, на зубі скол,

Той же погляд, що вже немало.

Тільки десь у зіниці малий прокол,

І півссвіту туди всмоктало.

Десь всередині дмухає хтось чужий,

Обгорілий, суворий, злісний...

І сама вона вижила - рік за три...

Друга спроба не зайва, звісно.

Приспимо всіх чортів, що живуть у душі,

Залікуємо разом рани.

І читатимо вголос твої вірші.

Познайомимося, коханий?