Сокіл

Спіраллю. Колами. Пропускав крізь себе неба зміст.

Коливався на хвилях хмарин. Парив у вишині.

А потім раптом, відчувши поклик, вмить впав до міста —

важливим знаком, посланцем тихим, що лічить дні.

То - шлях незвичний, чужий та дивний. Та безвідмовно,

Без зайвих гадок, хто він сьогодні — добро чи зло,

Шукає отвір. Вікно для звісточки - перепона.

І б’ється в скло. Потім знову, знову — з розгону в скло.

Втомлена жінка крізь звичний побут той стукіт чує.

Йде до полиці з фото сина, в душі — стіна.

Хапає рамку, очима пестить, кого бракує.

Проводить пальцем. Ридає мовчки. Вона вже зна…