Ця жінка...

Ця жінка приходить без попереджень,

Зазвичай у вівторок зранку.

Немов ураган не помічає обмежень,

Та грає зі мною в мовчанку.

І я якось звик, що їй не треба дверей,

Їй завжди вистачає вікон.

Вона ходить в музей, любить дітей.

Тане в повітрі сміхом.

Я не питав коли з’явиться ще,

Не жадав дешевої втіхи.

Та на ранок похмілля буває важке.

Це ж не привід, щоб кидати пити.

Кожен день прокладаючи новий маршрут,

Поміж вулиць, сміттєвих баків.

Я завжди сподіваюсь, знайти її тут,

Доторкнутися ніжних пальців.

Занурившись в тишу, вона читає вірши,

Про те, що не міг їй сказати.

І там між рядків заховав всі гріхи,

Щоб тільки її не злякати.