Київ у гарячці, У фіалкових очах

Тиша. Але не та, що у бібліотеці, де пахне мертвими дідами. А та, що дзвенить, як натягнута струна роялю, яку ось-ось переріже іржава пилка.

В моїй голові реактиви змішалися в ідеальний шторм.

Я стою раком біля забитого вікна. Єдина щілина у світ 1918-го. Підглядаю за всесвітом, як вуаєрист у лазні.

На ліжку, за моєю спиною, сопе Лілія. Моя персональна, рожевоволоса галюцинація в міні-спідниці. Спи, моє солодке марення. Я тебе нікому не покажу, бо ще здадуть в дурку, а там нудно і нема реактивів.

Вона — матеріальна, курва. Я знаю це, бо сама вкрила її краденою шинеллю, і важке сукно лягло на об'ємне, тверде тіло. Я поправляю їй комір, підтикаю з боків.

— Спи, — шепочу я. — Не хватало ще, щоб моя галюцинація підчепила іспанку. Ти прикинь Глюк, який чхає і харкає кров'ю мені в обличчя? Це вже занадто.

Дивлюсь у шпарину. Небо. Сіре, набрякле, як живіт потопельника. Де-не-де пробиваються зорі — бліді спірохети на тілі ночі.

Мене пре. Рими лізуть з горла

Я шепочу у шибку.

Небо — не сфера, а колба розбита!

В ній плаває Всесвіт — кишка непідмита!

Місяць — прожектор у моргу на стелі,

Де зорі злягаються в мертвій постелі!

Сатурн свої кільця вдягнув на залупу,

Збирає круг себе венеричну групу!

Юпітер набряк, як печінка п’яниці,

Ми просто мікроби в гнилій рукавиці!

Венера? Планета? Кислотний мінет!

Що клав на ваш сраний земний етикет!

Вакуум ссе, наче шльондра беззуба!

Туманність — то каналізна труба!

Ми — біомаса! Ми — кальцій і гній!

Немає тут сенсу! Немає тут мрій!

Я бачу вгорі тільки чорний провал!

Мертвий, космічний, німий ідеал!

Я — м'ясо, що навчилось говорить!

І космос це... лише пуста блакить!

ТРАХ-БАБАХ!

І в цей момент двері моєї камери злітають з петель (образно, бо петель там вже давно нема).

Гуркіт! Сміх! Запах спирту і парфумів "Après l’Ondée", які змішали з гасом.

Ввалюється моя "свита".Тхне від них так, наче вони мили голову в денатураті.

Першою летить Аделаїда. На ній богемна шаль, яку вона, схоже, зняла з рояля в Опері. Очі підведені вугіллям так густо і жирно, наче вона щойно вилізла із забою на Юзівці. Шахтарська вдова на балу у Сатани.

За нею плутає ногами Яся. Вона жере багет. Просто сухий, довгий багет, відкушуючи його, як бобер и перечіпається через поріг, але не випускає з рук трилітрову банку з малосольними огірками. Де вона їх взяла? Та в неї талант знаходити їжу

Замикає процесію Люба. Очі горять фанатизмом, в руках — дошка. Звичайна, блядь, стільниця від поламаної парти, на якій вугіллям намальовані літери і... тризуб, схожий на погнуту виделку.

— Buona sera, puttana mia! — реве Аделаїда, розмахуючи пляшкою мутної жижі. — La notte темна! Котляревський vola! Треба говорить! Котляревський vola! Він хоче спирт і правду!

Вона преться прямо до мого ліжка, з розмаху хоче сісти... на ноги сплячій Лілії!

— СТІЙ, БЛЯДЬ!!! — я кидаюся пантерою. — Не сідай! Там... там детонатори! Капсулі з гримучою ртуттю! Ляжеш — і твоя італійська дупа полетить на орбіту Марса!

Аделаїда гальмує в повітрі:

— O, scusi! Pericoloso!

Вони падають на підлогу, обережно обходячи мої ящики (і мою дівчинку).

Люба ставить масну дошку. Очі в неї палають ідіотським вогнем "Просвіти".

— Ми викличемо Івана Петровича! Батька нашого! — шепоче Люба з придихом. — Уяви, Агато... Він прийде у білій вишиванці, сумний такий, з довгими сивими вусами, в смушковій шапці, і «Кобзар» до серця тулить...

Я, сівши і охороняючи ногою кордон Лілії, починаю іржати як кінь Пржевальського, що нажерся дурману:

— Любо, ти шо, мізками через вуха потекла? Яка в сраку вишиванка? Який «Кобзар»? Котляревський помер, коли твій Шевченко, отой петербурзький художник, ще в солому ссав і свиней пас!

— Не кажи так про пророків! — пищить Люба, червона, як рак. — Він був Духовний! Аделаїдо, викликай!

Аделаїда відкорковує пляшку, робить глибокий ковток прямо з горла. Її тіпає дрібною, ніби від електричного стільця, трясучкою.

— Я il medium! В мене відкрита chakra — прямий дріт в Ефір! — горлає вона, випускаючи пар спирту з ніздрів.

— Угу, — я підморгую Ясі, яка смачно хрумкає огірком. — У тебе, Аделаїдо, відкритий канал хіба що на СПИРТЗАВОД. Прямий, сука, трубопровід. Ти ж вже "заряджена" по самі вінця.

Аделаїда гигикає, очі скляні, як у лампи розжарювання. Кладе чорні, у вугіллі, пазурі на дошку. Корок замість блюдця.

— Si, si! Alcohol fabbrica! Іван, andiamo сюди!

Я нахиляюся до "медіума". Очі в мене маніакально блищать. Коктейль працює.

— Ану, — шепочу я. — Спитай, подруго... про побратимів. Про героїв — Евріала і Низа. Тільки чесно. Без цієї твоєї романтики. Як вони там, у вогких, холодних окопах, під дощем... гріли один одному не душу, а простату? Га? Одна шинель, два голих тіла, чоловіче тертя, шпага в... кхм... піхви в анатомічному сенсі? Чоловіча дружба до втрати свідомості?

Люба ледь не давиться слиною:

— Агато! Це побратими!

Аделаїда раптом зловісно регоче, шкіриться чорним від вина ротом і САМА (я це бачу! рука совається!) пхає корок на літеру "Т".

— Amore blue! Чую! Дід каже!

"ХЛОПЦІ ГАРНІ, ПОБРИТІ!

СПАЛИ РАЗОМ НЕ УКРИТІ!

БОРОНИЛИ ОДИН ЗАД!

КРАЩЕ НІЖ УВЕСЬ ТРОЯНСЬКИЙ САД!

У КУЩАХ ТВОРИЛИ БЛУД!

НЕЖНИЙ БУВ У НИХ "РЕДУТ"!

ПІХВА В МЕЧ? ЧИ МЕЧ У ДУПУ?

ТАМ ЗМІШАЛОСЯ ВСЕ В КУПУ!

БОРОНИЛИ ОДИН ЗАД!

КРАЩЕ, НІЖ ВИШНЕВИЙ САД!"

— Бінго! — я ляскаю в долоні. — Античність — суцільний anal carnaval! Олія, піт і жодної баби!

— Дух диктує вірші! — кричить Аделаїда, дригаючись. — Правда про Трою!

"Еней був парубок мотОрний?!

ТА ХЄР ТАМ! ТО БУВ МАРАФЕТЧИК!

По місту бігав синьо-чорний,

Шукав, де діти свій "келєйчик"!

Він винюхав усе, що зміг!

Від підошов і до, блядь, стріх!

Троя згоріла "по п'янці"!

Він сам підпалив "убранці"

Бо винен грекам був "лаве"!

За купу "снігу" в голові!

Юнона, сука з аптечного складу,

Прийшла робити там "утрату"!

Він, занюханий в кізяк,

Схопив під пахву свій рюкзак!

Зібрав по місту доходяг,

У кого носа ще "натяг"!

Кричить: "Тікаймо, cazzo, в степ!

Бо тут настав вже повний склеп!"

Аделаїда вирячує очі, вугілля тече, вона скидається на шахтаря, що збожеволів

"Приплив він, блядь, у Карфаген!

Там править БАБА! Не Едем!

Нема Дідони! Там — ЮНОНА МОЛОДА!

Суфражистка! Dominata і Біда!

У шкірянці, галіфе, без спідниці!

«Марафет» на носі у хижій пиці!

Сказала: "Чоловік — це є гівно!

Ти будеш, Еней, моє "німе кіно"!"

ВОНА ВДЯГЛА НА ПОЯС ДРЮК!

БЕРЕЗОВИЙ, МІЦНИЙ ТАКИЙ, БЛЯДЬ, СУК!

І КАЖЕ: "РОЗСЛАБЛЯЙ, КОХАНИЙ, АНУС!"

Еней кричав: "Non, cazzo, Panus!"

А та: "Мовчи! Це є права жінок!

Ану, нагнись, занюханий підсвинок!"

І — ХРЯСЬ! — ЗАГНАЛА БЕРЕЗУ В ЗАД!

То був для нього не шоколад!

АЛЕ ПІД ДІЄЮ КРИСТАЛІВ...

У ТОМУ "БІЛОМУ" АСТРАЛІ...

ВІН САМ, СУКА, ЦЬОГО ХОТІВ!

ВІН ВИГИНАВСЯ! ВІН ПОТІВ!

КРИЧАВ: "PER FAVORE, ANCORA ЩЕ!"

Юнона била по плече!

Вона мала його як хтіла!

Аж, сука, хата попотіла!

На ранок вкрав у неї срібло!

"Шприц", "скриньку" і дігтярне мило!

Вона побігла мітингувать!

А він сказав: "Ciao! Я, блядь, буду утікать!"

Яся припинила жувати огірок і сидить з відкритим ротом, огірок випав у розсіл: "Бульк".

— Березою? Прямо туди?

Аделаїда (махає вуаллю):

— Assolutamente! Дерево — екологічно і боляче!

Аделаїда б'є банкою з огірками по столу

"Прийшов у Лаціум! В окопи!

Сидять у бруді голожопи!

В траншеях сиро, воші, тьма!

І Низ з Euralio — кума!

Знайшли кущі в густім яру!

Сказали: "Почнемо цю гру!"

"МЕНІ ХОЛОДНО!" — ОДИН СКАЗАВ.

ДРУГИЙ — ШТАНИ ІЗ ДУПИ ЗНЯВ!

Сказав: "Я маю тут calore!"

І вставив "шпагу" в corridore!

ЗИМА ЛЮТУЄ? НЕ БІДА!

ЯК Є ГАРЯЧАЯ... ЇЗДА!

ОДНА ШИНЕЛЬ НА ДВОХ БІЙЦІВ!

КОХАННЯ СПРАВЖНІХ МОЛОДЦІВ!

Вбивали їх в самім екстазі!

В слизах, у спермі, в futa грАзі!

Лежали мертві, hot і голі!

Герої "задньої" недолі!"

Аделаїда п’є з горла, вуаль сповзла на одне око

"Які боги?! ТО СПЕКУЛЯНТИ!

Продажні, сука, емігранти!

Торгують ядом на вагу!

Загнали в zhopu всю "тугу"!

Зевс — СУТЕНЕР і ГОЛОВНИЙ!

Носить "кліфт" такий смішний!

Сидить на горах coca-листа!

Душа у нього нечиста!

Венера? Puttana! ШМАРА!

Дає усім посеред барa!

В неї сифіліс і "шанкр"!

Як той підбитий в полі танк!

Юпітер — жирний МОРФІНІСТ!

Зіжрав увесь рецептний лист!

Всі ці святі і емпіреї —

Розсадник злої гонореї!"

— А ПЕКЛО?! — кричу я. — Яке воно, той Inferno?

Аделаїда гамселить чолом об тризуб на дошці:

— Niente Inferno! Аду нема! Є дещо, блядь, набагато страшніше! ЦЕ ВУЗЛОВА СТАНЦІЯ "КОНОТОП"!!!

"Який там Ад, signore милі?!

Ми тут у значно гіршій силі!

Це Конотоп! Вокзал! Тупік!

Де зупинився, сука, вік!

Там поїзда стоять роками!

Всі рейки засрані "биками"!

іспанка косить чергу, як траву!

Ми тут в merda, а не "живу"!

Чекають потяг "На Варшаву"!

А отримують лиш "розправу"!

БЮРОКРАТІЯ — СТРАШНІШ ЧОРТІВ!

Тут навіть сам би Данте сплів!

Харон — начальник-комунар!

Жере з консерви тухлий вар!

Кричить: "Давай мандат і дозвіл!

Або пішов, гнилий ти, fossil!"

Стоять гетьмани, жебраки,

У черзі тій через віки!

Еней кричав: "PORCA MADONNA!

Немає гіршого закону!

Еней схопився: "Basta! Жопа!

Тікаю я із КОНОТОПА!

Бо краще здохнуть від ножа,

Ніж вічно ждать "багажа"!"

Я краще здохну під тином!

Ніж буть "транзитним пацаном"!

Верніть війну! Верніть пожежу!

Я Конотоп не пере-межу!

Аделаїда, захитавшись, різко піднімає голову. Її обличчя в сажі і розмазаній помаді виглядає як маска смерті, що впала в калюжу мазуту. Вона говорить голосом, в якому, крім перегару, звучить вікова втома — це "типа Дух Котляревського" підводить підсумки.

"Нащадки! Ascoltate! Стоп!

Я не поет, а древній ГОП!

В моїх рядках — суцільний секс!

Оце і є весь, курва, текст!

Я оспівав ТРАНШЕЙНИЙ БЛУД!

Де не існує жодних суд!

Де Низ грів дупу Евріала!

Де Троя не від guerra впала,

А від розпусти і вина!

ВЕЛИКА ОРГІЯ — ОДНА!

Ви кажете: «Народний дух»?!

Та я ж писав про ПЕДІКІВ і шлюх!

Для тих, хто любить «задній двір»!

Я — перший, cazzo, в світі КВІР!

Аmici! Слава срАці!

Це краще, ніж "високі праці"!"

Люба затуляє вуха:

— Блюзнірство! Не слухаю!

— Тост! — реву я, стоячи на стільці. — За Конотоп! Столицю пересадок і туалетів без дверей!

Аделаїда витягує Любу за ноги. Яся, повзучи слідом, шепоче в підлогу:

— Тарас... у протигазі... Дихає важко. Як паровоз. Чух-чух... Хрип нації...

І все. Пустота. Тільки дихання Лілії (чи моє?) в темряві. Ніч повернулася, наче й не відходила.