Малий Стус не боїться

Не боюсь я зайвих кроків

Ні ґрат, ні чужого гніву.

Маленьким сміявся до всіх навпроти,

Міг і долонею випадково вколоти

правду в саме серце брехні.

Не боюсь я стати посеред дороги,

Та крикнути слово в калюжі дощу.

Не дивлюсь, хто стоїть напроти,

Та натомість кажу, що від правди не проти.

Не бачу перешкод у сторонніх й друзів,

Кожен, хто до України добрий, може ним і бути.

Та не всім це й хотілося,

А мені малому й зрозуміло це не було.

Є, звісно, те, чого й боюсь я.

Що слово моє колись замовкне.

Малий хлопчик не скаже це нікому,

Лише з посмішкою буде дивитись на все навколо,

На степ подільський, на шахти донецькі,

на майбутні табори, на вічну весну.