Метелик

Він сидів, об колодязь обпершись.

На снігу. З неба дрібно сипало.

І дивився на світ як уперше,

Посмихався, та кашляв сипло.

В якусь мить угледів червоне,

Не страшне, бо лякати немає чим.

З того боку, де сонце тоне,

Припорхнуло, в тиші махаючи…

Заковтнув він повітря раннього,

І промовив з чогось, що не знає сам:

- Хочу в небо! Але ж… поранений,

зі свинцем якось важко літається…

- Ти тут, брате, не напризволяще.

Ти - метелик з великою силою.

Не поранений ти, а краще!

Вставай, воїне… Полетіли!