Тринадцятий рівень

Олексій відкинувся у кріслі шатла, що невдовзі мав доправити його до пункту призначення. В руках Сокола маленька лялька мотанка, стародавній оберіг, який зранку доставив кур'єр зберігши у таємниці ім'я відправника. Втім Сокіл і так добре знає від кого цей подарунок.

По прибутті на Олексія чекав військовий КУНГ, розташований неподалік комплексу надаючи можливість спокійно переодягнутись. «Сварог» і справді був оснащений за останнім словом техніки. Крім зазначених Плющем характеристик, фронтальна і зворотна камера на шоломі. Квітка бачитиме усе, що відбувається перед очима Сокола та за його спиною. На додачу основна система зв'язку і невелика резервна рація, що вмонтована безпосередньо до костюма. І на завершення особиста ініціатива полковника - маленький вологостійкий передавач для скидання точних координат, який своєю чергою заховався в нагрудній кишені. Порожнім залишився лише тримач для егергобою. Плющ навідріз заборонив використання будь-якої стрілецької зброї, аби уникнути пошкодження нещодавно ввезеного обладнання. Гравітаційна рушниця, яка здатна відкинути потенційного супротивника на кілька метрів від стрільця також згодиться, але Сокіл звик до більш традиційного арсеналу.

Поряд броньованих розсувних воріт комплексу Олексія зустрів сержант спецпідрозділу. На його обличчі майоріла награна посмішка, а решта силової групи, яку щойно минув Сокіл здавалося взагалі проводжала його співчутливими поглядами, ніби благословляючи рушити в останню путь. Байдуже, хто злякався - вже переможений. Сокіл майстерним рухом вихопив енергобій сержанта, швидко фіксуючи зброю на власному поясі.

— Не можна! Будь-яка стрілецька зброя…

— Незабаром поверну, — відказав Олексій, не давши договорити розгубленому від несподіванки молодшому офіцеру, ховаючись у напівтемряві коридору.

Двері ліфтової кабіни розчинилися, ніби запрошуючи Сокола увійти. За кілька секунд металеві дверцята зімкнулись і капсула поволі розпочала свій рух до кінцевої зупинки.

Дванадцятий рівень - ліфт зупинився, втім за мить рушив знову, цифри на електронному табло звітували щодо прибуття до тринадцятого підземного поверху.

— Що за чортівня? — в голос мовив Олексій.

Двері розчинилися і Сокіл зрозумів, що дивацтва лише починаються…

Перед очима Олексія виник неймовірний ліс, що дивовижним чином увібрав в себе красу справжньої природи, майстерно поєднану з механічними рішеннями. Штучне, бездонне зоряне небо, вкрите сотнями мерехтливих зірок, розташованих у ледь помітних, поділених на сектори плазмових панелях. Дерева, що злегка відсвічуються неоновим сяйвом і дивним чином зростають із самісінької підлоги, вміло декорованої під лісовий ландшафт. Поруч із Соколом поволі хитався кущ червоної калини. На вигляд неначе справжній, лише за ягоди йому слугували яскраві діодні намистини. Це не була гра зору, та аж ніяк не голограма. Хай там, як, а дивовижний фантастичний ліс існував.

— Соколе, ти нас чуєш? — порушив навколишню тишу голос Олени.

— Ви також це бачите?! — продовжуючи вдивлятись у неймовірну ніч запитав Олексій.

— Поки лише чуємо, зв'язок у процесі встановлення, — пролунав впевнений голос Плюща.

Десь вгорі кувала зозуля, втім Сокіл не міг знати, що напрочуд реальний, втім механічний птах вже упіймав до свого візиру непроханого гостя, передавши сигнал щодо його прибуття.

Олексій й надалі продовжував би милуватися незвичною красою, аж раптом побачив посеред вистеленої справжнім ґрунтом стежки дивну постать…

Сокіл міг заприсягтися, що споглядає обриси справжнього Чорта, аби незнайомець виявився меншим за габаритами та мав ратиці замість ніг, подібних на людські. Масивний шолом з рогами, замість забрала якому слугувала чорна сенсорна панель, здавалося робив і без того габаритного незнайомця ще більшим. Дивна броня окреслювала міцний торс, контрастуючи з темною тканиною, що доходила до колін, тренованих ніг, одягнених у чорні шкіряні штани. У правиці невідомий тримав щось на зразок металевих вил, між зубцями яких раптово промайнув електричний розряд.

Олексій на мить завмер, втім, як тільки високі темні чоботи незнайомця рушили з місця, відразу оговтався. На захисному шоломі кіберчорта промайнули червоні сенсорні смуги очей і він миттєво почав скорочувати відстань між Олексієм. Не вагаючись Сокіл звів рушницю, здійснивши свій постріл. За задумом розробників, дана зброя могла легко відкинути на кілька метрів дорослу людину, втім тіло Чорта пригальмувало лише на мить. Олексій впустив рушницю, вихопивши енергобій та поцілив нападникові трохи нижче грудей. Ця маніпуляція схоже справила куди більший ефект. Кіберчорт зупинився, повільно опустивши червоні смуги очей на місце куди влучив заряд. Броня витримала, втім супротивник зненацька підняв голову і ніби почувши чийсь поклик, миттєво зникнув у темряві.

— Що воно таке?! — здивуванню Квітки не було меж, коли на моніторі в кабінеті Плюща частково відтворилася картинка подій.

— Можливо гірничовидобувний робот, — припустив Плющ, намагаючись непомітно притримати щелепу.

— В нього роги! — не витримала Олена, зрозумівши, що зв'язок знову втрачено.

Прийшовши до тями, Олексій немов зачарований рушив стежиною. Двері ліфтової кабіни зачинилися за ним відразу по появі дивного незнайомця, втім Олексій цього не чув. Ошелешений незвичною зустріччю він прямував далі. Стара хатина, дах якої підсвічувало лагідне жовте світло, вміло імітуючи солому. Високий млин, обрамлений у низку акуратних прозорих дротів, котрі вражали око яскравістю точно підібраних кольорів. І озеро… Такого Олексій не бачив ніколи у житті. Високий зелений очерет, який здіймався догори гострими патрубками, всередині сповнених лагідним неоновим світлом. Вода чарувала своєю чистотою, сяючи блакиттю, що ніби відзеркалювала із самісінького дна. Запахи та звуки - тут все справжнє!

Сокіл повернувся спиною до водойми, аби поглянути на видовжений камінь на якому зненацька спалахнули блакитні руни, водночас з якими увімкнулась і зворотна камера, що за допомогою сенсора зреагувала на рух з-за спини Олексія.

Кремезна постать, що стояла позаду здавалася вдвічі більша за Сокола, круглі прожектори очей миготіли жовтим. Ніс та рот були відсутні, замість них масивним обличчям тягнулися кручені трубки для дихання. Сокіл встиг роздивитись дивний костюм, механізованого Водяника. Темно-зелений скафандр, подібний на старий гумовий ОЗК і незвично великі за розміром чоботи. Сокіл швидко обернувся, проте залізні рукавиці миттєво схопили його, кидаючи до води.

На мить усе завмерло, але страх відступив. Олексій поволі опускався на дно, зачаровано споглядаючи на підводне царство. «Сварог» автоматично під'єднав подачу кисню й увімкнув силові рукавиці. Тепер цупкість рук власника зросла у рази. Сокіл добре бачив свого нападника і точним рухом висмикнув один з патрубків на його обличчі. Вир бульбашок, що вирвався з пошкодженого фільтра і дивне створіння відступило, гублячись у штучній водоймі.

Олексій поволі виплив на поверхню. Він мав тікати до ліфтової кабіни, але сил майже не було. Зв'язку з Квіткою теж. Сокіл здійняв голову і раптово побачив перед собою двох дітлахів. Хлопчик та дівчинка, що дивилися на нього виразними, але штучними очима. На їхніх тілах довгі лляні одежини, що майже сягали босих ніг, втім шкіра здається є лише вмілою імітацією справжньої.

— Будь ласка, відведи нас додому! — пролунав дівочий голос і Олексій відчув на собі яскравий промінь зелених сенсорних очей. Довге чорне волосся дівчинки, зроблене невідомим майстром із тонких дротів було охайно заплетене в косу.

— Допоможи нам, — почулося тихе прохання хлопчика, що також спрямував блакитний погляд на Сокола, впадаючи в око «горщиком» з дротів кольору пшениці.

— Я не знаю де ваш дім, пробачте, — остаточно розгубившись щиро відповів Олексій.

— Ми вкажемо шлях, — в унісон заголосили дивні Потерчата

Сокіл підвівся, незрозуміле передчуття змусило його йти далі. В якусь мить чоловікові здалося, що він чує звуки пневмомолота і навіть бачить десь по віддаль яскраві спалахи вогню, які миготять в одному з будинків. Олексій підійшов ближче і здається не помилився - це кузня! Порив вітру, створений прихованими від очей турбінами розхитував стару дерев'яну вивіску. Неподалік поволі оберталися лопаті млина, що насправді пригнічували сигнал зовнішнього зв'язку із поверхнею.

Сокіл інстинктивно зазирнув до вікна, зачаровано споглядаючи до «серце» кам'яної споруди. Чутки про те, що кузня з давніх-давен вважається містичним місцем, як не є краще підтвердилися захопливим відблиском у зачарованих очах Сокола. Всередині миготів помаранчевий вогник і щось невідоме змусило Олексія підійти до дверей з яких раптово вирвалося червоне полум'я. Захисний костюм врятував його від опіків і Сокіл, інстинктивно прикривши обличчя руками, відстрибнув назад, згодом продовживши свій шлях у невідомість.

Десь угорі спалахнула блискавка і вже за мить краплини штучного дощу дзвінко стукали у захисне скло шолому. Невдовзі раптова злива скінчилась так само неочікувано, як й розпочалася, залишивши по собі приємний, свіжий запах лісової трави.

Неймовірний та напрочуд реалістичний світ давнини, створений незнаними майстрами продовжував дивувати.

— Дякуємо! — пролунали голоси дітлахів.

Схоже все сталося навпаки. Не Сокіл, а саме вони привели його до потрібного місця.

Біля велетенського дуба, широчезний стовбур якого здавалося ховається у самісіньких зірках стояв сивий чоловік в сірий робі, що чимось нагадувала вбитий часом халат науковця. Пасма довгого волосся сягали плечей, а блакитні очі відразу привернули увагу Олексія. Вони справжні, людські.

Потерчата кудись зникли, проте зворотна камера вказує Соколові, що він не сам. Позаду нього стояв кіберчорт, тримаючи електричні вила у міцній правиці. Поряд з ним Водяник з обличчя якого звисав пошкоджений Олексієм патрубок. Долоня Сокола поволі лягла на руків'я енергобоя…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Роман Тихий
12.06.2022 22:44
До частини "Тринадцятий рівень"
Прочитавши перший розділ вирішив, що Вирій на Землі. А тут все починається з космічного шатла... Дуже цікавий штучний кіберсвіт, що імітує земний, але наповнений міфічними істотами. Цікаво, це все дія "Інфінію"?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Давидкін Микола (Ангелнік)
    13.06.2022 13:50
    До частини "Тринадцятий рівень"
    Дуже дякую за те, що ділитесь враженнями! Окрема дяка, що зауважили момент із шатлом. Слово "Космічний" на початку розділу зайве. Приблизно в той самий час працював над фантастичним романом у співавторстві в якому один з головних героїв прибував до пункту призначення саме космічним шатлом. Помилку виправлю. Насправді Ви усе вірно зрозуміли. "Вирій" розташовується на планеті Земля (сам комплекс своєю чергою заховався в підземеллі). Дякую за добрі слова та увагу до історії!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше