Вирій
— Колись давно в цих стінах царювала інша атмосфера. Наразі вона незвична людському оку. У чомусь моторошна, в дечому дивна, проте погодься - вона прекрасна! — мовив голос незнайомця й Олексій прибирав долоню з руків'я зброї.
Сокіл і справді був зачарований штучною, втім настільки дивовижною красою.
— Свого часу ми залишили рідний дім, змінивши його на терени наукового комплексу. Тоді ми ще не знали, що для того, аби зберегти залишки раю, нам доведеться створити пекло, — продовжив старий.
— Але навіщо?! — із цілковитим здивуванням в очах запитав Олексій.
— Окрилені можливостями розвивати науку, ми щиро прагнули до нових відкриттів. Втім завжди є ті, хто не гребує нічим, аби збагатитись, отож нам довелося «поховати» комплекс, створивши свій власний маленький світ де панують новітні винаходи й немає місця владі грошей. Від самого початку створений групою вчених «Вирій» став полем для втілення у життя нових технологічних рішень, а згодом перетворився й на елемент захисту від непроханих гостей, — пояснив чоловік.
Олексій ошелешено дивився на дивного незнайомця, не вірячи та водночас пишаючись здібностями українських майстрів. Вони спромоглися вдихнути життя в бездушні стіни «металевої коробки» під назвою науковий комплекс. Але зараз це ніщо інше, як справжній технологічний Вирій, прихований від більшості людських очей. Можливо він не обмежується тринадцятим рівнем і десь у глибоких нетрях прямо зараз невпинно кипить робота над втіленням у життя нових, незнаних до цього винаходів.
— Прийде час і світ дізнається секрет безсмертя, коли буде до цього готовий. Ми багато років працювали аби створити для країни щось прекрасне, втім допоки у серцях людей панують гроші наука потрібна лише тим, хто відданий своїй меті.
— Скидай координати, бісів ти син! Що там відбувається?! Натисни кляту кнопку і ми висилаємо спецпідрозділи! — випірнув з порожнечі збуджений голос Плюща.
Фронтальна камера усе ж таки частково зафіксувала підводну мандрівку Олексія, чим не абияк справила враження на полковника, своєю чергою змусивши шалено калатати серце Олени.
Сокіл дістав з кишені передавач і розкривши долоню впустив його на землю. Міцний чобіт довершив справу, лишивши від пристрою дрібні уламки.
За спиною Олексія почулися важкі кроки. Сокіл швидко озирнувся, побачивши навпроти себе Водяника. Масивна постать здавалося легко могла покінчити з ним завдавши єдиного потужного удару, втім обрала для цього відверто дивний спосіб.
З металевої рукавиці з'явилася товста, прозора голка і Водяник, відкривши клапан на захисному костюмі Сокола, легким рухом ввів ін'єкцію у пошкоджену ногу колишнього сержанта. Відчувши, як невідома речовина поволі розтікається тілом, світ перед очима Олексія почав згасати. Кольори пливли, а слабка нога почала зрадницьки підкошуватись.
Здавалося все скінчено, проте доля схоже вважала інакше. Зір раптово відновився і Сокіл випроставшись, міг чітко побачити Водяника, який обережно витягнув голку.
— Тепер не болітиме,— почувся з-за спини голос сивоволосого дивака. — А зараз нам час.
Десь вдалині щось загуло, невидимі шестерні неквапливо почали свій оберт, пустивши підлогою хвилю з вібрацій.
Система резервного зв'язку раптово запрацювала, намагаючись пробитись до Сокола уривками хрипких звуків. Крізь рипіння можна було розчути стурбований голос Квітки, що з усіх сил намагається почути бодай якусь відповідь. Але сигнал тут надто слабкий, Сокіл ледь чує Олену, а на зворотний зв'язок годі сподіватися. За кілька секунд рація замовкла.
— Схоже на тебе чекають, — з легкою посмішкою мовив старий. — Я вірю ти збережеш нашу таємницю.
Олексій повільно озирнувся, поглянувши на своїх нещодавніх опонентів.
— Скільки у нас часу? — мовив сивоволосий, звернувшись до кіберчорта.
Створіння двічі, повільно розкрило широку долоню вільної руки.
— За десять хвилин рівні з першого по тринадцятий зійдуться в один, Рогатий добре знається на піротехніці, отож вибух обіцяє бути не гіршим за попередній, — посміхнувся дивний чоловік.
— Що буде з вами? — запитав Олексій, окинувши швидким поглядом усіх присутніх.
— Ми вирушаємо донизу, Сокіл же - вільний птах і підземелля йому ні до чого, — знову посміхнувся старий.
Зненацька сторічний дуб зарипів і здавалося на якусь мить затьмарив скреготом навколишній гамір, що з кожною миттю набував сили. На широкому стовбурі дерева поволі розчинились потаємні двері, відкривши очам вхід до замаскованої ліфтової кабіни.
— Поспішай друже! Нехай тобі щастить! — наостанок мовив незнайомець.
Сокіл швидко увійшов до незвичайного ліфту. Останнє, що встиг побачити Олексій, Водяника, котрий надійно зачинив за ним масивні двері. Кабіна рушила догори, швидко несучи Сокола до заповітної поверхні.
Вже за хвилину Олексій опинився на високому пагорбі. Кругла підлога дивного ліфта, що під час підйому виштовхувала Сокола з підземелля досягла кінцевої точки. Наразі вона, зупинилися на рівні з поверхнею, перетворившись на глухий люк, який надійно заблокував вихід з Вирію.
З пагорба добре проглядалися зовнішні надбудови комплексу. По віддаль від металевих воріт юрбилися загони спецпризначення, вочевидь очікуючи команди Плюща на початок штурму. Військові згрупувалися занадто далеко від епіцентру майбутніх подій, отже вибух не завдасть їм шкоди.
Дивні мешканці комплексу відпустили свого незваного гостя. Можливо через те, що замість чергового мисливця за наживою побачили в ньому людину. Згадуючи неймовірних представників Вирію, Олексій усвідомлював, що за маскою незвичайних створінь, також спромігся розгледіти в них щось насправді людське.
— Соколе! Що з тобою?! — опритомніла резервна система зв'язку, благально звертаючись до Олексія голосом Олени.
Напевно прийшов час забути минуле, почавши все з чистого аркуша.
— Зі мною все гаразд! Я на поверхні! — поквапився заспокоїти Квітку Олексій.
Здається вона плаче, але напевно подумки щиро радіє. В ефірі лунає голос Плюща, що вимагає координати, втім невдовзі Сокіл і сам дістанеться точки збору.
Захисний шолом залишає своє почесне місце, даючи вільно дихати на повні груди. Нога й дійсно така сама, якою була до війни. А зараз потрібно рушати. Сьогодні ввечері, Олексій має сказати Квітці дещо важливе, аби не проґавити свій Вирій...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!