Майстер зламаних речей

Додому Грімм повернувся, коли годинники на площі Годинникаря відбили вісім разів. Чудовий, майже мелодійний звук, добре чутний в усьому Яспісі. Заслухавшись, Грімм навіть припинив порпатися в кишенях у пошуках ключа. Так і стояв, допоки годинники не стихли, а разом із ними — і спогади тих часів, коли він працював з їхніми механізмами. Старі та складні, вони потребували особливої турботи — і Грімм завжди пропонував її, аж допоки не втратив і цю роботу. Але про цю деталь минулого вже згадувати не хотілося. Тому, пробуркотівши прокльон, Грімм знов поліз до кишені — і за мить уже увійшов всередину майстерні, де жив.

Вона нагадувала нутрощі велетенського звіра, який колись проковтнув забагато металевого непотребу і тепер страждав на хронічне нетравлення. Скрізь — від підлоги до самої стелі — височіли стоси шестерень, мотків мідного дроту, розібраних годинників, големів, магічних приладів та деталей, назву яких знав лише сам господар. Повітря тут було густим, настояним на запахах мастила, каніфолі та старої пилюки, проте саме цей дух діяв на Грімма заспокійливо.

Посеред цього хаосу панував острівець порядку — масивний дубовий верстат. Кожний інструмент тут лежав на своєму місці, гарненько виблискуючи в місячному сяйві, що проникало через маленьке прямокутне віконце під стелею — єдине на все приміщення.

Грімм запалив газову лампу на верстаті, потім поклав на неї знайдену скриньку. Увімкнув грамофон зі своєю улюбленою скрипковою сонатою, налив у склянку міцного бренді і деякий час відпочивав у кріслі, слухаючи, як гул трамваїв, що проїжджали повз, на диво гармонійно вписується в музичні трелі.

Коли він нарешті відчув сили рухатися, то перемістився до верстата і взявся за скриню. Спочатку роздивився її під лупою, потім пропустив через неї дрібний заряд власної магії життя — і та зрезонувала. Отже, йому не здалося: скриня дійсно містила магію.

— Цікаво… — пробурмотів Грімм та взяв з підставки поруч захисну маску та рукавиці, просякнуті чарами нульової магії. Простий захід безпеки — хтозна, як поведе себе невідома магія скриньки. Після цього він взяв найтоншу зі своїх викруток і знов пропустив через скриньку магію життя — це дозволяло йому відчувати механізми, сховані під мідною поверхнею.

Магія життя потекла крізь тонке жало викрутки, вливаючись у мідний корпус. Грімм примружився, очікуючи звичного відгуку: чіткої, холодної геометрії шестерень, важелів та пружин. Зазвичай механізми «звучали» в його голові як складна, але зрозуміла мелодія.

Але цього разу мелодії не було. Натомість пальці відчули дивний, пружний поштовх. Від скриньки війнуло чимось теплим, в’язким і хаотичним.

Ту-дум.

Грімм завмер.

Ту-дум. Ту-дум.

Вібрація повторювалася й повторювалася. Ритмічна. Глуха. Наче всередині мідної оболонки билося крихітне серце.

— Що за… — Грімм різко відсмикнув руку, перериваючи контакт.

Серце? У коробці? Він пирхнув і похитав головою, відганяючи безглузду думку. Старієш, Грімме. Вже власний пульс від відлуння магії відрізнити не можеш. Або ж… Чи міг хтось використати скриню для зберігання справжнього серця? Від цієї думки холодок пробіг шкірою. Грімм завмер, напружено вдивляючись у скриню перед собою.

Так промайнуло кілька хвилин, перш ніж йому вдалося опанувати себе, голосно пирхнувши:

— Маячня!

В Яспісі можливо що завгодно — це правда. Маги частенько використовують органічні інгредієнти для зіль і навіть для створення механізмів. У цьому випадку серце та інші органи використовуються для живлення неживого тіла. «Біомеханіка», хай їй грець. Ненадійна, слизька і смердить, коли псується.

— Тільки не кажи мені, що ти протухла, — буркнув він до скриньки, витираючи чоло рукавом. — Я не збираюся відмивати тебе від гнилі.

У будь-якому разі, все це дурниці. Якби скринька дійсно містила в собі щось настільки рідкісне, як живе серце, вона б не опинилася на сміттєзвалищі. Заспокоївши себе такою думкою, Грімм знов взявся до роботи. А саме — до пошуку отвору, щоб відкрити скриню. Він ще на смітнику побачив кілька потертостей з правого боку — як подряпини на замковій щілині від довгого і регулярного використання ключів. З цього місця і варто було почати.

Він почав повільно водити кінчиком викрутки по міді, міліметр за міліметром, скануючи поверхню металу власною магією життя. Так промайнули хвилини, допоки Грімм не відчув це. Місце, де його магія, наче вода, просочується всередину. Отже, ось він. Той самий отвір. Схований магією так, що тільки знавець зможе його віднайти. Для більшості інших людей ця річ так би і залишилася просто мідним прямокутником. Дивним сувеніром чи пап'є-маше.

Грімм взяв тонкі, як голки, щипці. Натиснув на чотири ледь помітні точки навколо знайденої аномалії. Почулося тихе шипіння, ніби скринька видихнула. Мідна пластина на боці зсунулася, відкриваючи темне нутро.

— А ось і ми, — прошепотів Грімм, наводячи лупу на складний лабіринт із шестерень, валів та пружин. Цей механізм мав керувати камерою всередині скрині — відкривати та зачиняти її. Але зараз його заклинило.

Грімм придивився до головного вала. Один із запірних штифтів — товстий, загартований стрижень, вкритий рунами, — був вигнутий дугою. Цікаво, звідки таке пошкодження зсередини, якщо зовні скриня виглядає зовсім цілою?

Це питання Грімм відклав на потім. Зараз його повністю захопив процес починки.

Дістатися до погнутого штифта було непросто. Він намертво вгруз між зубами двох шестерень, блокуючи рух усієї системи. Просто вибити його було неможливо — вигнутий метал розпирало напругою, і один невірний удар міг зруйнувати все. Вихід, насправді, був лише один.

— Ну що ж, — Грімм спочатку вставив сталеву розпірку, щоб заблокувати шестерні, а потім узяв найміцніший надфіль у своїй колекції. — Зараз буде трохи боляче. Потерпи.

Він почав обережно перепилювати штифт у місці згину. Це вимагало абсолютної концентрації. Руки, які зазвичай тремтіли, коли він тримав чашку з чаєм, зараз були твердими, як камінь. Це був парадокс його життя: він був розбитим скрізь, окрім місця за цим верстатом.

Вжих. Вжих. Вжих.

Метал неохоче піддавався. Надто неохоче — надфіль, хоч і був зачарований, буквально бився за кожний відрізаний міліметр. Це до того ж пробуджувало магію скриньки — Грімм вже відчував її без використання власних здібностей.

— Спокійно, — пробурмотів він, витираючи піт, що стікав під маску. — Ще трохи...

Нарешті йому вдалося. З гучним клацанням штифт надломився. Грімм обережно зібрав уламки, після чого шестерні, звільнені від блокування, з шаленим виском прокрутилися. Стінки камери асередини скриньки почали розходитися, як пелюстки хижої квітки. З неї вдарило яскраве фіолетове світло і густий клуб пари. Грімм інстинктивно відсахнувся, закашлявшись навіть попри маску.

В ту ж мить по майстерні рознеслося гучне, хрипке шипіння — звук, з яким повітря вперше вривається в легені, що задихалися вічність.