Майстер зламаних речей

Пара швидко заполонила приміщення. Їдка та густа, вона валила зі скрині безперервним потоком. А от світло, спалахнувши кілька разів, зникло, натомість піднявся вітер. Крижаний вихор упереміш із гарячою парою хлиснув Грімму просто в обличчя, змусивши його відсахнутися і затулитися руками.

Йому пощастило: вдягнуті раніше рукавиці та маска захистили його, поглинувши більшу частину магічного сплеску. Якби не це, крижаний потік просто заморозив би Гріммові горлянку.

— Страхопуд зжери ці шестерні!

І як аж настільки недружня магія опинилася у такій маленькій скрині? Нащо? Хоча питання радше в тому, що з нею тепер робити.

Грімм, кашляючи, пошкандибав до вікна, щоб впустити свіже повітря. Але щойно простягнувши руку до клямки, завмер. Дивне, пронизливе відчуття чужого погляду скувало його. Він різко озирнувся — і одразу отримав новий удар магічного вітру в груди. Нульова магія захистила й цього разу, хоча холод таки пронизав до кісток. Почувся дивний звук — наче хтось обурено зітхнув. Після цього і вітер, і пара вщухли за одну мить, наче їх ніколи й не існувало.

Знов проступили обриси майстерні, залізяк, що її переповнювали, верстата… і людини, що на ньому сиділа.

Це був високий, широкоплечий чоловік із мертвотно-блідою шкірою сіруватого, землистого відтінку, але без жодної вади, шраму чи родимки. Ця майже стерильна гладкість дуже контрастувала з кольором, роблячи чоловіка більше схожим на ожилу статую чи навіть мерця, ніж на живу людину.

Його чорні, позбавлені зіниць чи білків очі повільно ковзали майстернею, уважно вивчаючи кожну деталь. Хвилясте волосся незрозумілого відтінку спадало аж до талії.

Грімм кліпнув очима — чоловік нікуди не дівся. Все так само сидів — впевнено, тримаючи голову високо піднятою, а руками спираючись на поверхню верстата. Він не рухався і виглядав аж занадто незворушно як для того, хто щойно виліз незнамо незвідки.

І до того ж — без одягу.

— Ти вже закінчив витріщатися, чи мені попозувати?

Чужий голос прокотився маленькою майстернею, обдавши Грімма таким холодом зневаги, що в нього аж щелепа відвисла. Всі слова застрягли в горлянці, залишилося тільки німе питання: якого Страхопуда тут відбувається?

А чоловік, царствено повернувши голову — наче сидів на троні, а не на чужому верстаті — придивився до Грімма уважніше.

— Ну то як? Ти випустив мене тільки заради того, щоб принизити мої сідниці сидінням на цьому брудному столі? Це що, новий вид тортур? Чи тобі знов закортіло перевірити моє терпіння черговою низькосортною пропозицією? У такому разі витри слину — моє тіло, як і моя сила, надто досконалі для такого матеріального бруду, як ти.

На останніх словах обличчя чоловіка скривилося від глибокої та щирої огиди.

Можливо, саме це привело Грімма до тями. А можливо, його особистий ліміт на кількість почутих образ вичерпався. Він насупився і повільно видихнув, намагаючись не зробити дурниць — наприклад, не запустити в клятого нечему важким гайковим ключем, що так зручно лежав на підвіконні.

— Все сказав? — нарешті спитав він.

Незнайомець лише пирхнув і відвернувся, поправляючи волосся напрочуд величним жестом. Він навіть узяв із верстата відполірований мідний наплічник, що належав одному з розібраних големів, і вдивився у своє відображення.

— Не лести собі. Цілого океану не вистачить, щоб вмістити всі мої думки та побажання щодо тебе й таких, як ти, матеріальна помилко.

У Грімма сіпнулося око, але він промовчав. Раптова здогадка привернула увагу.

«Матеріальна помилко».

А до цього вже згадувався «матеріальний бруд»…

Нетипові вислови, якщо подумати. В Яспісі з його різнокольоровим населенням навіть найпихатіші з магів використовують більш… заземлені вирази, щоб образити співрозмовника. Про матеріальність тіла згадують лише ті, для кого саме існування фізичної оболонки — це суцільна незручність та образа. Тобто, духи.

Якщо цей дивакуватий хам — дух, це багато чого б пояснило. Зрештою, чаклуни люблять прив'язати нематеріальних істот до себе чи інших матеріальних речей та використовувати їхні сили як заманеться. Але…

Духи не мають тіла — в тому й суть їхнього існування! Їх навіть побачити неможливо без використання спеціальних чар. Виняток становлять лише…

Нова здогадка вдарила Грімма під дих. Він вирячився на незнайомця знов — тепер уже з жахом, який не міг приховати, навіть якби хотів.

Як? Як це можливо?

Це ж незаконно!

І головне: хто той ідіот, який додумався викликати втіленого дремліна з безодні Світорозділу, а потім викинути його на смітник, наче поламану іграшку?!