«Тінь у долонях»

Не бійся тих, хто в затінку мовчить,

Хто в глибині душі плекає тишу.

Не демони лякають в кожну мить,

А той голодний звір, що стіни кришить.

Він не з легенд, не з пекла, не з пітьми,

Не має рогу чи чужого зору.

Це почуття, що вкрали ми самі,

Йому не давши вийти на простори.

У кожного вони — на власний кшталт:

У когось — біль, у когось — давня втома.

Це думка, на яку наклали «зась»,

Що гіркотою осідає вдома.

Так, відкривати серце — то біда,

Воно вразливе, наче безборонне.

Та тільки в чисті й щирі ворота

Любов небесна входить благодатна.

Лише через любові чистий світ,

Що не боїться правди і прощення,

Ми розриваємо кайдани давніх бід

І пізнаємо раю одкровення.

Бо тільки там, де щирість і тепло,

Де кожна тінь у люблячих долонях,

Зникає все, що демоном було,

Й вмикає світло в серця підвіконнях.

Прощенням їх у ангелів смиренних

Перетвори — і спокій розцвіте.

В садах небесних, в сферах достеменних,

Ніщо лихе й голодне не росте.

Бо там, де Рай, — немає місця тіням,

Там тільки світло й щирість без межі.

Любов стає єдиним воскресінням

Для втомленої, справжньої душі.

Не зачиняй за ними двері в тьму,

Даруй їм милість, а не гнів безодні.

Бо найстрашніше в світі — не йому,

А нам, коли ці демони голодні.