Зимова

Земля на ранок одягла фату

І кружево сховало чорні рани.

Стоять дерева ніби на плацу

Закуті снами в крижані кайдани.

Заводить вітер пісню хуртовин,

Ховаючи живих поміж снігами.

І краплі крові з порваних судин

Ковтає вітер разом із сльозами.

Холодний сніг не знає каяття,

Його обійми хижі та примарні.

Неначе каву п’є він почуття

І всі живі, для нього лише в’язні.

Зима колише місто на півсном,

Нитки життя зав’язує вузлами.

І теплий дім стає холодним сном,

Де біль ховають разом із словами.