На крутому віражі

Коли дорога стелеться під ноги —

Легка, без тернів, пилу та зусиль, —

Згадай: униз ведуть такі пороги,

В солодкий сон і в нерухомий штиль.

А якщо важко, якщо дух тріпоче

І кожен крок — це ніби шлях до зір,

То знай: угору, крізь тумани й ночі,

Тебе веде твій внутрішній орієнтир.

Буває мить, коли душа присяде:

«Не можу більше, хай воно пливе...»

Здається, відчай серце крає й краде,

І гасне все — і вічне, і живе.

Та постоїш, вдихнеш глибини неба,

А серце каже: «Там, де небокрай,

Твоє жадане, головна потреба —

Ти свій світанок радісно стрічай».

Тоді збираєш сили, мов по краплі,

І знову йдеш — вперед, за кроком крок.

Бо саме там, у боротьбі запеклій,

Ти долі власної даєш урок.

Господь дає не просто випробування —

Він знає, що ти вартий висоти.

Ти — Його вибір, ти — Його послання,

Щоб у пітьмі цим світлом зацвісти.

І совість чиста, хоч і ниє щемно,

Коли довкола кривда чи біда.

То око Боже світить потаємно,

Як чиста, непідкупна зірка-провідна.

Дорогу подолає лиш ідучий,

Хто в кожнім вдиху відчуває: «Є!»

Господь нас чує крізь вітри й кручі

І сили невичерпні нам дає.