Під Вишневим Небом

Після обіду час у селі тягнувся нестерпно повільно. Сонце зависло високо, наче забуло, що мало рухатися, а всі звуки — дзижчання мух, гавкіт собаки, далекий крик півня — лише підкреслювали цю тягучість.

Дарина сиділа на лаві під вишнею й безцільно гортала телефон, сподіваючись, що хоча б мобільний інтернет витягне її з цього безчасся. Але зв’язок то з’являвся, то зникав, ніби глузував з неї.

— Дара, ходімо з нами, — раптом сказав Юрко, її двоюрідний брат. Він був старший за неї всього на два місяці, але поводився так, ніби мав щонайменше кілька років переваги. Він трохи налякав дівчину, так як підійшов з заду.

— Куди? — байдуже запитала вона.

— Побачиш. — відповів Орест котрий підійшов слідом.

За кілька хвилин вона вже йшла ґрунтовою дорогою разом із Юрком та Орестом. Орест був високий, спокійний, чорноволосий та майже з чорними очима, говорив мало, але дивився так, ніби все про всіх знає, а Юрко хоч теж був високим, проте мав світле майже біле волосся та зелені очі, був веселим та дуже багато говорив. Дарина йшла посередині, намагаючись не замастити кеди пилом.

Вони вийшли на невелику галявинку біля старої липи, де на лаві вже сиділа компанія з п’яти людей. Розмови, сміх,та гітара на котрій грав якийсь хлопець.

— О, привіт! Знайомтесь, це наша сестричка з міста, — сказав Юрко, штовхаючи Дару вперед. Вона виглядала зовсім іншою. Хоча по словам Юрка була з ними одного віку, в Дарини були холодні темно коричневі очі, які підкреслював макіяж, пухкі губи та різкі скули, темне довге волосся, вона була одягнена у темні шорти нижче коліна та білу футболку, що підкреслювала фігуру.

— Я Дарина, мені 16 — трохи холодно сказала Дара простягнувши руку.

Першим привітався хлопець із темним волоссям і впевненим, глибоким поглядом:

— Я Максим, можна просто Макс. Мені сімнадцять.

Поруч сиділа дівчина з довгою русою косою та у легкій сукні з квітами, яка одразу усміхнулася:

— Я Юля . Мені п’ятнадцять. Не бійся, ми не кусаємось.

Далі Орест, якого Дарина вже знала, і Юрко теж назвався, наче вони не разом прийшли. Останнім був хлопець у темній футболці, з темним волоссям та яскравими, блакитними очима, чимось схожий на Юлю. Саме він грав перед цим на гітарі, а зараз просто тримав інструмент.

— Я Владислав, або просто Влад. Мені сімнадцять. А також я старший брат Юлі.

Дарина кивнула, відчуваючи, як на неї спрямовано кілька зацікавлених поглядів. У місті вона була лише частиною великої компанії де на неї ніхто не звертав увагу, тут же здавалося, що кожне слово й рух помічають.

Розмова потекла сама собою. Максим розповідав, як вони вчора ходили на ставок ловити рибу, Юля згадувала якусь кумедну історію зі школи, Влад підколював Ореста, а той лише хмикав роблячи щось у своєму телефоні. Дара сиділа тихо, але всередині відчувала: нудьга, яка душила її ще кілька годин тому, починає відступати.

Вечірнє сонце повільно сповзало за дерева, повітря ставало м’яким і теплим. І вперше за весь день Дара зловила себе на думці, що не хоче повертатися додому.

Саме в цей момент з боку дороги пролунав сміх і швидкі кроки. На подвір’я зайшли три дівчини. Усі виглядали так, ніби щойно повернулися з річки: волосся злегка вологе, шкіра засмагла, на обличчях — легкий рум’янець.

— О, ось і вони, — сказав Влад, підводячись. — Дара, знайомся. Це Марія, Оксана і Саша. Усім по шістнадцять, але не думай, що через це вони однакові.

Марія була темноволоса, з серйозними очима, які, однак, теплішали, коли вона усміхалася. Оксана — висока й струнка, з яскравою хусткою на шиї, що одразу кидалася в очі. Саша ж мала коротке русяве волосся і таку відкрита усмішку, що здавалося, вона може розговорити кого завгодно.

— Привіт! — сказали вони майже одночасно.

— Привіт, — відповіла Дара, відчуваючи, що коло нових знайомих стрімко розширюється.

Дівчата сіли просто на траву, і розмова стала ще гучнішою. Хтось жартував про місцеві «новини», хтось згадував, хто з ким посперечався в школі, а хтось просто сміявся з чиїхось коментарів. Дара слухала, іноді вставляючи короткі слова, і відчувала, що наче потрапила в інший світ — гучний, теплий і безкінечно живий.