Під Вишневим Небом

Запрошення на ночівлю у Саші було спонтанним, але від цього тільки цікавішим. Її батьки поїхали на два дні до родичів, і будинок залишився повністю в її розпорядженні. Вона одразу написала в чат:

«Приходьте сьогодні до мене з ночівлею. Чекаю вас до 20:00. Юля і Маша приходьте зараз»

Дара, звісно, не могла відмовитися — не тому, що дуже хотіла, а тому, що не хотіла виділятися серед інших і пропустити щось, про що завтра всі говоритимуть.

Дім Саші стояв на самому кінці села. За парканом одразу починався луг, який уночі жив власним життям: цвіркуни, запах трави, рідкісне гавкання далекого собаки. Коли Дара з братами зайшла у двір, у вікнах уже блимало тепле світло, а зсередини долинали голоси.

У вітальні швидко стало тісно: подушки, ковдри, пакети з чипсами, пляшки коли, розкидані навушники й зарядки, музика з колонки. Марія і Юля обговорювали якісь дурниці, Оксана сміялася з жартів Юрка, Орест фоткав усіх для спогадів. Влад сидів на підлозі, спершися спиною об диван, і переглядав щось у телефоні. Коли Дара сіла поруч, він ледь помітно підвів очі й усміхнувся.

— О, тепер усі тут! — вигукнула Саша. — Давайте щось робити.

— Кіно? — запропонувала Оксана.

— Нудно, — відмахнувся Юрко. — Давайте в «Правду чи дію».

— Ооо, — протягнула Марія, — ото зараз почнеться.

Пляшка з-під мінералки швидко знайшлася. Всі сіли у коло, підсунувши подушки ближче. Світло гірлянди на стіні робило обличчя м’якими, а тіні довгими.

Перші завдання були дурними: Орест мав заспівати дитячу пісеньку з повним ротом чипсів, Юля мусила зробити сальто на ліжку, Владові дали завдання вийти на двір та крикнути «Я люблю корів!»Сміх стояв такий, що сусідська собака почала гавкати.

Коли пляшка зупинилася на Дарі, Юля хижо примружилася:

— Правда чи дія?

— Правда, — відповіла вона, схрестивши руки.

— Хто тобі найбільше подобається з нашої компанії?

Всі одразу підхопили:

— Кажи!

— Не крутися!

— Ми ж свої!

Дара злегка знизала плечима:

— Мені подобаються всі. І крапка.

— Ух, яка дипломатка, — підколов Юрко.

— Тобі з цією дипломаткою ще все літо жити, так що підбирай слова — відповілавідповіла Дара сурово поглянувши на Юрка

Наступним був Влад. Він вибрав «дію», і Орест одразу придумав:

— Сісти поруч із будь-ким і не відходити до кінця гри.

Влад, не задумуючись, сів поруч із Дарою — так близько, що їхні плечі ледь торкалися. Вона перевела погляд на нього, але нічого не сказала.

Далі гра ставала дедалі відвертішою: питання про перші поцілунки, про симпатії, про найсмішніші або найнезручніші ситуації. Завдання змушували сміятися до сліз — Оксана телефонувала своєму колишньому й казала, що сумує за його котом, Юрко мав написати випадковій людині в соцмережі «Ти нагадуєш мені оладок».

А Влад тим часом непомітно більше спілкувався з Дарою: передавав їй стакан коли, жартував, питав, чи не холодно їй. Іноді його погляд затримувався довше, ніж потрібно, і навіть Юля з Марією це помітили, переморгуючись між собою.

Коли гра закінчилася, частина компанії розтягнулася на ковдрах із телефонами, частина пішла на кухню пити чай. У кімнаті стало тихіше, залишився лише шурхіт пакетів і глухий сміх з сусідньої кімнати.

Дара сиділа біля вікна, слухаючи, як за вікном цвіркочуть цвіркуни. Влад тихо підійшов і сів поруч.

— Знаєш, ти сьогодні була найцікавішою в грі, — сказав він, ніби між іншим.

— Я? — вона здивовано глянула на нього. — Та я взагалі нічого не робила.

— Може, в тому й річ, — відповів він із легкою посмішкою.

Вона нічого не відповіла, лише подивилася у темряву за вікном.

Ніч тягнулася довго. Хтось уже спав, хтось тихо переписувався, а Влад усе ще був неподалік, ніби не хотів пропустити жодної хвилини поряд із нею. Для нього ця ночівля стала початком чогось важливого. Для неї ж — просто ще однією літньою пригодою, у якій вона поки не помічала прихованого підтексту.