Під Вишневим Небом

Перший місяць літа пролетів, ніби хтось перемотував плівку старезного фільму про підлітків.

Дні були схожі сам на сам, але кожен із них залишав у пам’яті якусь подію. І саме ці події перетворювались у спогади, які потім не забудуться роками.

Вранці — прогулянки по селу, які найчастіше закінчувались походом на річку, де хлопці змагалися, хто швидше перепливе на інший берег, а дівчата сміялися й кидали у них бризками води. Після купання вони їли якісь фрукти або щось інше.

По обіді — сиділи під старою липою, попиваючи лимонад з пластикових пляшок, в ті моменти між компанією були нескінченні розмови, та нескінчений сміх.

 Увечері — дев'ять підлітків приходили у чийсь двір, де зустрічався запах свіжоскошеної трави, линула музика від гітари Влада, що звучала у темряві, спів дівчат та чашки з чаєм та печивом або пирогом.

Дарина вже не зациклювалась ні на чому окрім згадок з проведеного дня. Вона сміялася разом з усіма, могла сама запропонувати піти кудись, а іноді навіть починала розмову першою. Також вона більше не одягалась лиш у бренди, дівчина перебравши речі які взяла, залишила лиш те у чому їй буде зручно, тому що вона розуміла — тут не засудять за зовнішність.

Але в один із вечорів до них приєднався Льоша. Він прийшов разом із якимось своїм другом, сів на край лави й одразу почав розповідати історії, в яких він був головним героєм. Спочатку ніхто не звернув уваги — мало хто не любить трошки похвалитися? Але чим довше він говорив, тим більше ставало зрозуміло: він перебільшує, знецінює інших і вміє влучно вжалити словом. Це одразу викликало невелику неприязнь від усієї компанії, але вони не спішили робити висновки.

Останньою краплею став вечір на річці. Льоша, побачивши, що Юля боїться стрибати з мосту, гучно пожартував так, що всі чули:

— Та нічого, якщо зламаєш ногу — може, нарешті хоч хтось тебе пожаліє, і ти перестанеш так пробувати привернути увагу.

Тиша, яка впала після цих слів, була важчою за літнє повітря. Юля червоніла, Дара була зла на хлопця, а всі інші відчували змішані почуття, но всі розуміли одне — його більше ніхто не прийме в компанію. Юрко глухо кинув:

— Не смішно.

Після цього почалося. У розмовах між собою всі погоджувалися, що Льоша — пихатий і неприємний. Марія казала, що він поводиться так завжди. Оксана зізналася, що він одного разу зіпсував її малюнок у школі «заради жарту». Юрко й Орест були єдині: «Краще без нього».

І хоч він ще кілька разів намагався приєднатися, щоразу його зустрічали холодніше. Зрештою він перестав приходити. Та й взагалі пропав з села. Через деякий час пішли плітки що він переїхав, але ніхто не знав куди, хтось казав в іншу країну, хтось що в місто, але ніхто не знав куди саме. Проте всі розуміли що краще без їхньої пихатої сімейки.

Червень закінчився сильно швидко під акомпанемент гітари, співу,  гомону компанії та запаху нічних квітів. Дара, сидячи на траві, зрозуміла: за цей місяць вона навчилася не лише сміятися з чужих жартів, а й відстоювати тих, хто їй дорогий. Та й не тільки дорогих, усіх хто заслуговував бути прийнятим, проте його не приймали