Під Вишневим Небом

Наступного дня після ночівлі всі, здавалося, жили в режимі “нічого не було, все як завжди”. У чаті кидали меми, ділилися смішними моментами з гри, але ніхто прямо не згадував, що Влад сидів поруч із Дарою більшу частину вечора.

Вона ж взагалі не надала цьому великого значення — просто так вийшло, та й усе. Але Влад, схоже, думав інакше.

Через кілька днів вони всі зібралися біля річки. Погода стояла спекотна, сонце немилосердно пекло, і компанія вирішила, що найкращий план — взяти кавун, рушники й зависнути біля води до вечора.

На березі Влад одразу сів біля Дари, допоміг їй розкласти рушник, дістав ніж і взявся різати кавун, хоча Марія вже зголосилася це зробити.

— Я вмію краще, — сказав він, наче виправдовуючись. — А тобі шматок без кісточок чи з?

— Мені все одно, — відповіла вона, витираючи руки об шорти.

Весь час, поки вони їли, Влад постійно заводив із нею розмови: питав, куди вона хоче вступати після школи, які фільми любить, чи вміє плавати. Його увага ставала надто помітною.

Марія, сидячи трохи осторонь, підморгнула Оксані. Та ледь стримала сміх.

Після купання всі вляглися на рушниках сушитися. Сонце сліпило очі, теплий вітерець колихав траву. Дара відчула, як Влад тихо поклав руку поруч, так близько, що достатньо було трохи посунути пальці — і вони б торкнулися. Вона цього не зробила, але й не відсунулася.

— Гарний сьогодні день, — сказав він, ніби мимохідь.

— Мм, — відповіла вона, не дивлячись.

Їй було важко зрозуміти, що саме відчуває: приємно від уваги, чи трохи незручно. Можливо, і те, й інше.

Увечері, коли вони поверталися додому, Влад ішов поруч і ніс її рюкзак, хоча він був зовсім не важкий. Дара кілька разів казала, що сама впорається, але він тільки усміхався і відповідав:

— Звикай, я джентльмен.

Орест і Юрко — йшли попереду, час від часу обертаючись і перекидаючись якимись жартами, які вона не розчула. Але судячи з виразів облич, вони вже все помітили.

І в ту мить Дара зрозуміла: ця історія не закінчиться просто дружбою, принаймні з його боку.