сиве пасмоʼ

колись ти і я.

я і ти -

підемо стежкою вічної дрімоти.

тихо один одного за руку візьмем,

останній удар серце пропустить.

і страху у вічі ми зазирнем,

щоб точно знати, чи відпустить.

я буду лаяти, буду сльозливо кричати,

але ,можливо, ти просто вирішиш промовчати.

ти будеш дивитись, і будуть пітніти долоні,

а я буду ковтати сльози солоні, щоб зберегти наше яскраве падіння.

ти думаєш про те, що я впавша пташка,

але я не намагаюсь летіти, любити, когось боготворити.

я думаю про те, що ти всього лиш образ в моїй голові,

моїй хворій, темній, пустій голові.

я хочу щоб ти зі мною йшов,

щоб лиш я не сама намагалась,

пройти те, що вже пройшла давно,

лиш в спогадах я досі ще вагаюсь.

мене всі відпустили давно, але

я не можу намертво сидіти.

я всього лише сиве пасмо,

що лишилось на вашій голові так давно.