Ковдра
У маленькій голові Марти роїлося мільйони думок, а все через раптову подію: додому приїхав тато.
І так раптово, як ніхто не сподівався.
Ще вранці Марті на телефон прийшло повідомлення від тата, мовляв, виглянь у вікно, у вас на порозі гості.
"Звідки йому з Одеси знати, хто в нас на порозі," - метнулась логічна думка.
Надворі моросило, було холодно і незатишно. Марта нехотячи підійшла до вікна, але нічого дивного не побачила. Вона взяла книжку і знову закуталася у ковдру. Якраз тоді проснулася Настуся, біля дверей почувся шурхіт пакетів.
- Тихіше, хлопців розбудиш, - попросила Марта.
- Це не я, - пробурмотіла Настуся.
Дівчата зірвалися з ліжок і побігли відчиняти. На порозі стояв змоклий і втомлений тато.
Перше, що прийшло в голову - шалена радість і тихе розуміння того, що з війни люди взагалі-то повертаються. Марта ракетою метнулась по кімнатах будити всіх зі словами:
- Тато приїхав!
- Як?
- Коли?
- Що таке?
- Марто, чого не спиш?
Але Марта вже нічого не чула, а лише сяяла щастям. Підбігла до тата, забрала пакети, не знала навіть що казати, хоча щодня говорила з ним по телефону.
- Як ти сюди доїхав?
- До міста - поїздом, - знизав плечима батько. - А до села пішки.
В сіни вже прийшли мама і бабуся.
- Боже мій!.. - сплеснула руками мама. - Настусю, загрій їсти. Ігоре, як дорога? Змучився?
- Та... Є таке.
- Катрусю, яке ж то диво! - Бабусі аж мову відібрало.
- А де ти служив? - поцікавилась мама.
- Потім розкажу, - спохмурнів Ігор.
Спочатку всіх охопила радість і піднесення. Тата розпитували, де був, що бачив. Потім все якось вщухло. Мама з бабусею пішли сапати, Настуся загріла каші й поставила на стіл перед татом. Марта сіла поруч, бо хотіла трохи поговорити.
- Ти зарядку робила? - спитав тато.
- Е... Ні, - тихо відповіла Марта. - Але Орест робив, чесне слово.
- А... - махнув рукою тато. - Мене зараз не цікавить, що робив чи не робив Орест - мене цікавиш ти. А чому ти не робила зарядки?
- Не хотіла, погода була нельотна, як от сьогодні.
Тато зміряв її тяжким поглядом, ніби вона не виконала свою життєву місію. Марта швиденько доїла і поспішила втекти з кухні. Це дивно, тато повернувся, але нітрохи не змінився. Чому завжди одне і те саме? Чому він не цікавиться школою і шиттям? Його, бачте, хвилює зарядка! А що він запитає у Насті? Про оцінки? Ех! Ліпше читати улюблену книжку усоте, ніж зараз поговорити з татом. Тому Марта знову лягла у ліжко, закуталася ковдрою і розгорнула книжку.
♪ Піду втоплюся у ковдрі м'якенькій,
Лежати буду - не скоро засну!
А тато буде сидіти саменький,
Я плакатиму в подушку свою. ♪
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!