Порцелянова лялька

Я не була такою, клянуся, я була нормальною, правда. Зараз це не я. Не я. Мене підмінили. Підмінили на жалюгідну версію мого я.

Бачите у неї розірване серце і лице у шрамах все. Я любила життя. Я любила людей. І себе я також любила. Зараз я ненавиджу все.

Я поламалася. А може мене поламали? Це не важливо. Я просто хочу лежати тепер на землі. Я це заслужила, як кожна зламана річ. Може тоді, одного раннього дня, мене знайде майстер красивий. Він обережно мене підійме, і всі уламки із собою в майстерню свою забере.

Там довго буде скельце до скельця рідким золотом єднати.

Сукенку в пилюці обірвану всю, попере-полатає.

Він ніжно коси мої заплете і білого бантика зав'яже. І весь час він буде мені говорити : красуне моя, ти дар небес.

Я спершу не буду вірити, але кожного разу ставатиме легше.

І ось я готова- в чистесенькій сукні. Але я вже не та.

Та я загубилася.

Я не погана - я просто нова.

Так як колись вже не буде. Буде по-іншому, і навіть добре, але не так як було "там".

Я вже ніколи цілою не буду, але я зібрана заново - це справжній талант, а може навіть і дар.

Головне не забути що цей майстер - це ...