ТЕЛЕПОРТАЦІЯ

V

ПРОЩАННЯ

Ми вдома. У квартирі — порядок. Усе на своїх місцях. Ніби й не було ніякого безладу.

Може, ми повернулися на годину-дві раніше? Тому й не застали його? Не знаю. На момент втечі я на годинник не дивився, тож перевірити не можу.

Крис, нічого не пояснюючи, сказав:

— Друзі, дякую, що прихистили мене й дали можливість владнати мої справи. Пора й мені повертатися додому. На мене чекають. Що стосується Тіней із планети Сутінків — я все владнав. Портал закрив. Сподіваюся, надовго, а можливо, й назавжди. Не хвилюйтеся. Усе буде добре.

— Ой! — Оленка ляснула в долоні. — Як же так? Ми ж навіть до ладу не поговорили! Увесь час то боролися з Тінями, то ховалися від них. Може, поїдемо на дачу і на природі відсвяткуємо наше повернення та перемогу? Посидимо біля вогнища на прощання?

Крис погодився.

Я швиденько зібрав необхідні речі. Оленка — продукти, замаринувала м’ясо на шашлики. Ми завантажили все в машину і вирушили в дорогу.

За пів години були на місці. Наша дача знаходиться неподалік від міста. Тут добре: тихо, спокійно, без метушні. Гарна природа. Хоч річка й ліс далеченько, ми любимо це місце.

Поки розкладали речі, Крис із цікавістю оглядався навколо. Вульф бігав територією, мов навіжений, і від радості підвивав. На сусідній дачі господарі з дітьми працювали в саду: збирали листя, обрізали дерева й кущі.

Ми теж вирішили трохи попрацювати. Обрізали кущі й запалили вогнище на городі, кинувши туди гілки та інший непотріб.

Сусід підійшов до огорожі, сперся на неї і невдоволено сказав:

— Доброго дня. Ви своїм вогнищем задимили всю нашу ділянку. Неможливо працювати. Що ви там палите?

— Та… — винувато відповів я. — Вирішили спалити сміття, навести порядок. Зараз ще вогнище для шашликів розпалимо. Приходьте до нас!

Крис у цей час порається біля мангала. Він перевдягнувся в мої речі — куртку, джинси, кросівки — і виглядав як звичайний хлопець.

— Хто ж так розпалює вогнище для шашликів? — сказав сусід і перестрибнув через паркан. — Давайте покажу.

Він прибрав шампури, акуратно склав дрова і пояснив:

— Спочатку дрова мають прогоріти. А вже потім на жар кладете шампури — і готуєте.

Так і зробили.

День минув швидко. Увечері ми сиділи біля вогнища й смакували шашлики, запиваючи кока-колою. Я, Оленка, Крис, сусід Сергій і його троє синів. Вульф теж «допомагав» — гриз м’ясо так, що аж за вухами лящало.

Хлопці принесли гітару. Сергій заспівав — голос у нього сильний і красивий. Вульф почав підвивати — і всіх розсмішив.

Сусіди пішли майже опівночі. Посиділи чудово.

Крис розчулився — на очах з’явилися сльози.

— Добре з вами… Але мені час іти. Я повернуся — і ми ще помандруємо світами. Не сумуйте.

Він обійняв нас, потім узяв на руки Вульфа:

— Вульф! Ти красунчик! До побачення… Я повернуся!

Розкрилася парасолька — і Крис зник.

Я обійняв Оленку. Вульф сів поруч і притулився до її ніг.

Над нами — зоряне небо. Чумацький Шлях… Наша Галактика. А десь там, далеко, в іншій галактиці — планета Криса, Стрентельт. Можливо, він теж зараз дивиться на зорі й подумки повертається до нас.

— Повернеться… ще помандруємо, — прошепотів я й пригорнув Оленку.

Вульф підняв голову до неба і заспівав.