ТЕЛЕПОРТАЦІЯ

VІ. СТРЕНТЕЛЬТ

Три роки минуло з тих пір, як Кристофер покинув Землю. Я та Оленка часто згадували про нього і мріяли про наші спільні майбутні подорожі між світами. Ми вірили, що Крис повернеться. І він повернувся.

— Крис! Дорогенький! Я така рада тебе бачити! — почув я Оленчині вигуки, відчинивши двері квартири.

І, звичайно, як же без цього:

— У-у-у-у!!! У-у-у-у!!! У-у-у-у!!! — співав Вульф.

Заходжу на кухню, а там Оленка та Вульф «танцюють» навколо трохи розгубленого й розчуленого Криса. Мабуть, він не чекав на таку емоційну зустріч. Можливо, у них так не прийнято.

— Крис! Привіт! — вирвалося в мене. Я підійшов до нього і обійняв.

Він змінився: обличчя засмагле, зелені очі яскраво сяють, немов дорогоцінні камені, трохи набрав вагу.

— Привіт, привіт, дорогенькі мої, — сказав Крис мені та Оленці, а тоді:

— Кхе-хе-хе! Кхе-хе-хе! Кхе-хе-хе! Красунчик! — звернувся до Вульфа.

— Збирайтеся! Я обіцяв вам подорож. Тож я за вами. Відпочив, набрався сил та енергії. Отже — в подорож! Спочатку вирушимо на мою планету Стрентельт, подивитеся, як ми живемо, а потім майнемо ще кудись.

— Зачекай. Мені потрібно якось владнати питання з роботою. Я так одразу не можу, — трохи засмучено сказав я. — Бо, чесно кажучи, до відпустки ще далеко. Чи відпустить мене шеф на кілька тижнів? Мабуть, ні. Сумнівно, що відпустить.

— Не переймайся, — Крис посміхнувся, — повернемося в цей же день і в цей же час. Навіть відпочити перед роботою встигнеш. Вперед? У подорож?

— Як же так? — забідкалася Оленка. — Максим тільки-но прийшов з роботи. Мабуть, голодний. Давайте я вас нагодую, а потім у подорож.

— Збери в дорогу харчів — і вирушаймо. Я їсти не хочу: приятель на роботі пригостив піцою, тож я ситий, — промовив я.

— Нічого збирати не потрібно. У мене вдома їжа є. Всі до мене! Гуртуймося! — скомандував Крис, підхопивши Вульфа на руки.

Ми згуртувалися біля нього. Крис відкрив свою незвичайну парасольку — і за мить ми опинилися в просторому приміщенні з вікнами до підлоги. Дверей не було. Стіни ніби світилися й мерехтіли, на них проступали картини. З меблів — лише дивної форми диванчики.

— Ой! Як гарно! А де ж ви тримаєте речі — одяг, тощо? — спитала Оленка.

Я підійшов до вікна. Не знаю, який це поверх, але дуже високо — внизу видно лише біле марево.

— Ми знаходимося на тридцять п’ятому рівні. Якщо перевести на ваші поверхи, то приблизно на сотому, — сказав він. — Щодо речей — усе є.

Він підійшов до глухої мерехтливої стіни, щось зробив — і замість неї ми побачили величезну шафу з одягом. За іншою стіною виявилася простора кухня. Він показав, де знаходиться ванна кімната, і сказав:

— Ну що? Рушаймо далі?

З цими словами Крис узяв із шафи металеві трубочки з ремінцями. Вони були завдовжки близько метра і діаметром сантиметрів вісім. Він закріпив одну трубочку за спиною, вільним кінцем донизу, і ремінцями пристебнув її до талії. На голову надів шолом-інтеграл із прозорим заборолом. Потім вийшов на майданчик, розташований за вікном.

Легенько стукнув пальцем по шолому з правого боку — і перед ним у повітрі з’явилася голограма клавіатури зі стрілками та клавішами. Крис щось натиснув — і піднявся над підлогою, а потім полетів уперед за майданчик. Трохи покружляв вправо, вліво, вгору та вниз і повернувся до нас.

— Ось так ми переміщаємося містом — на турбоходах. Телепортація в межах міста заборонена. Бували випадки, коли на одне місце в один і той самий час телепортувалися кілька осіб. Це дуже небезпечно. Тож у місті — тільки турбоходи.

— За допомогою телепортації можна переміщатися поза містом, по планеті. Телепортуємося у спеціальні кабінки з номерами. Обираєш місце, номер кабінки — і переміщуєшся туди. Якщо кабінка зайнята, обираєш іншу або інший час. Усі номери є в довідниках. Усе доволі просто й зручно.

— Надягайте турбоходи — і в путь! Зверніть увагу: швидкість регулюється значками «плюс» та «мінус».

Він допоміг нам одягнути турбоходи. Вульфа поклав до спеціальної корзинки з отвором спереду, яку прикріпив собі на живіт трохи вище пояса. Ще раз показав, як керувати — і ось ми стоїмо на майданчику. Дуже страшно.

— Не поспішайте, — промовив Крис. — Щоб перебороти страх, не робіть крок у прірву. Підніміться трохи вгору, а вже потім рухайтеся вперед і вниз. Зараз польотів небагато, тож імовірність зіткнень мала. Турбоходи мають систему захисту: вона не дасть вам зіткнутися або впасти. Не бійтеся. Вперед!

Я легенько вдарив пальцями по шолому. З’явилася голограма. Несміливо натиснув «вгору» — і турбохід підняв мене на тридцять сантиметрів над поверхнею майданчика. Потім натиснув «вперед» — і… полетів!

Дивовижно, але політ не викликав страху — навпаки: з’явилися легкість, свобода рухів і відчуття могутності.

Оленка з острахом наділа шолом. Крис допоміг їй закріпити турбохід. Трохи потренувавшись під його наглядом, вона теж злетіла.

— О-о-ой! Як класно! Я вільна птаха! Сво-бо-о-да! — не стримала вона захвату.

Вульф, на диво, мовчав. Висунув голову в отвір і уважно спостерігав за тим, що відбувається.

Ми полетіли за Крисом.

Пролітаючи над містом, ми бачили величезні багатоповерхові комплекси дивовижної архітектури, людей, які літали на турбоходах у своїх справах або відпочивали на великих майданчиках, вбудованих у житлові комплекси.

Внизу, на поверхні планети Стрентельт, повсюди були парки. Дерева — незвичайної краси: спіралеподібні стовбури виблискують золотистим сяйвом, а фігурне лапате листя має фіолетовий колір. Коли дивишся на цю красу, здається, що внизу — калейдоскоп дорогоцінних каменів.

Я помітив, що серед тих, хто літає й відпочиває, були не тільки люди, а й істоти, дуже схожі на ящерів.

— Хто це? — спитав я Криса.

— Це щерокудри — розумна раса з планети Шищикудр, — відповів він. — Вони, як і ми, входять до міжгалактичної системи.

— А чому люди з планети Земля не входять до цієї системи? — поцікавилася Оленка.

— Бо люди ще не досягли необхідного рівня. Вони агресивні. На Землі постійно виникають війни, нарощується озброєння. Тож правителі міжгалактичної системи не прагнуть встановлювати з ними контакт.

Ми вилетіли за місто. Там розкинулися доглянуті поля з рожевими та фіолетовими квітами і комплекси будівель — мабуть, тваринницькі ферми. На огороджених територіях ходили величезні тварини: одні схожі на страусів, інші — на бегемотів. Поодаль — масиви дерев із фантастичними плодами різних кольорів.

— Це наші сади. Я пригощу вас плодами, коли повернемося.

Налітавшись удосталь, ми повернулися до квартири Криса.

— Ну що? Сподобалося? Завтра на нас чекає міжпланетна мандрівка. А зараз — відпочиваємо, — сказав Крис і витягнув Вульфа з корзинки, опустивши його на підлогу..