Мряка

Продовгуваті лопаті вентилятора тихо місили повітря під стелею. Десь зовні чувся безтурботний голос, що переповідав заїзджений жарт. Йому навзаєм відповідав жіночий сміх. Лукія давно не бачила таких снів. У її руці стриміла голка, прикріплена двома пластирями навхрест. На стояку в пляшці хилиталася рідина. З пляшки та рідина стікала медичною системою і прямувала через голку до вени. Лукія примружилася. Певно, здалося. Колір субстанції виблискував неоновими кольорами. Так, справді, сон… дивний.

Рипнули двері.

— Перепрошую? О, ви прийшли до тями! — в отворі з'явилося приємне обличчя високої білявки.

Лукія посміхнулася у відповідь.

— Тішуся за вас. Ми всі переживали, коли знайшли вас на межі, — білявка підійшла до ліжка і нахилилася. — Мене звати Магда. Я ваша опікунка, поки ви не оговтаєтесь від зараження.

—Лукія...

— Ви щось пам'ятаєте з того, як дісталися до межі?

— Я не впевнена, чи то був сон…

— Розумію. Ну, не буду вас дарма займати. Відпочивайте.

— Стійте! — Лукія намагалася відокремити реальність від марення. — Скажіть, ви знайшли мене одну? Більше нікого не було поруч?

— Боюсь, новина буде болісною для вас, — Магда опустила погляд і розправила складки на білосніжних простирадлах лікарняного ліжка.

— Невизначеність ще гірша.

— Він загинув. Зазнав втрату крові несумісну з життям.

Лукія зітхнула:

— Кішка?

— Що? Яка кішка?

— Я несла з собою кішку. У переносці була.

— Ні, нічого такого. Навіть сліду не…

Лукія піднялася на лікті. Їй хотілося роздивитися в очах білявки неправду:

— Я хочу назад свої речі!

— Ви серйозно? Заражені предмети не можуть бути у вільному доступі. Згодом, коли пройде термін дезінфекції, тоді вам повернуть і документи і коштовні речі, які ви мали з собою. Є ще питання?

— Ні, — Лукія стисла вуста, що піймали зрадливу сльозу, — Не тепер.

Опікунка крутнулася на підборах, висунула шухляду з приліжкової тумбочки. Серед упаковок вона знайшла потрібну пляшечку, витягла вміст у шприц і вколола до основної субстанції, що тихо плила системою у кров Лукії.

— Це седативне, — пояснила з натягнутою посмішкою. — Вам потрібно уникати стресу.

Вона відступила до вікна і застигла у непорушній позі, немов її вимкнули з розетки без подальшої потреби.

Лукія зімкнула повіки, мружачись із усіх сил. Це лише чергове марення. Жахіття, що приходить після нічних процедур на лисій галявині. Якби те, що повідомила ця лялькова медсестра, було хоч на половину правдою, то вона б втратила будь-який сенс для продовження боротьби. Навіщо жити, коли нема для кого і для чого? Нікому не потрібне існування божевільної жінки… без нього, без Захара…

***

Магда споглядала гори у порослі молодої трави і чекала, коли подіє снодійне на нову пацієнтку: «Складний випадок. Можна було б і не продовжувати її мук. Тіло, спотворене мутаціями, навряд чи потішить жінку, коли та зможе себе побачити і усвідомити ким стала. Антигрибкова сироватка на якийсь час пригальмує процеси гниття, але не зцілить її повністю. Ще й томограф показав рідкісне відхилення у черевній порожнині. Лукія, як виявилось, була на короткому терміні вагітності, причому без наявності матки та придатків. Замість того плід утримувався щільною слизовою оболонкою. Ритмічний стук крихітного серця видавав наявність нового життя. Лукію замкнули тут, в окремому ізоляторі для виявлення природи зародку. Тому прислали і її, Магду, в якості опікунки та спостерігачки. Бозна, що вийде з того черева? Яке буде те дитя Мряки? Наука бажає мати чергову дивину для досліджень. А на саму матір їм начхати. Це правда.»

Вона обернулася. Лукія лежала горілиць, розкинувши руки і ноги. Очі вирячилися скляним та назавжди байдужим поглядом у стелю. Голка висіла окремо від руки і щедро омивала підлогу цілющою субстанцією.