Кривава клятва. Книга друга

Глава 5

*****

Неспішними кроками літня спека починає спадати, ночами стає прохолодно, з'являється туманний серпанок. Усьому хорошому властиво закінчуватися, ось і літо поступово наближається до свого закінчення, передаючи всі повноваження рудій господині осені. Безсумнівно, скоро вона принесе з собою дрібні, холодні дощики, пронизливі вітри, і листки дерев, що танцюють у перших калюжах і поступово розстаються зі своїм літнім оздобленням. Я люблю осінь, але усвідомлення того, що тепле, сонячне, безтурботне літо знову скоро кане в лету, рік від року навіює на мене смуток і непідробну тугу. Але тільки не цього разу, адже моя історія ще не закінчилася. Насправді, вона не закінчиться ніколи, просто я пропущу деякі моменти, щоб не надавати їх непотрібного розголосу. Для того щоб дати будь-якій історії життя, її потрібно творити, чим я і займаюся останнім часом. А воно летить із неймовірною швидкістю, і ми повинні встигати за ним. Сьогодні останній понеділок серпня, день нашого весілля, цю подію ми збережемо у своїй пам'яті й пронесемо крізь століття доти, доки живі.

Машини під'їхали до нашого будинку, рівно в призначений час. До цього моменту я був уже одягнений і повністю готовий до виходу. Єдине, що я упустив, це бутоньєрку, виконану з бісеру і натуральних квітів, яку Грегорі допоміг мені прикріпити. На ньому був розкішний костюм із натуральної тканини, який сидів по його фігурі, додаючи йому показності та мужності. Упевнений, коли Джанет побачить його, буде в захваті. За нашою заздалегідь спланованою домовленістю, Дженніфер зі свідком поїдуть в окремій машині, а ми з Грегорі - в іншій. Усе це продумано з метою, щоб ми не зустрілися заздалегідь, а побачили одне одного тільки на церемонії. Повинен зазначити, що це тільки додавало мені хвилювання, і з кожною хвилиною я дедалі більше втрачав терпіння і самовладання, бо міг тільки здогадуватися, який чарівний зараз вигляд має моя наречена. Цього дня не був забутий ніхто, тому навіть на Оскара одягли шикарну чорну краватку-метелика, і він мав вигляд справжнього джентльмена, який, до речі, теж був запрошений. Я лише потріпав його за вуха, при цьому підморгнувши:

- Що, друже, теж чепуришся?

- Не псуйте йому зачіску,- зі сміхом сказала Лорна, підходячи до нас ближче. - Я з самого раннього ранку мила його і начісувала, а це не найпростіше заняття.

Я здивувався, коли вперше побачив цю дівчину не у своєму звичному вбранні покоївки, а в гарній довгій сукні, найімовірніше, запозиченій у неї Дженніфер. Вона мала набагато молодший і свіжіший вигляд. Її гарне хвилясте, хвилясте волосся було злегка підібране догори ажурною металевою шпилькою у вигляді виноградного листка, у вухах і на шиї виблискували прикраси зі вставками блакитно-голубих камінців, які так пасували до її очей. Що й казати, вона була досить вродлива, і мені не подобалося те, що вона приховує свою красу під усіма цими безглуздими вбраннями, які зазвичай носить прислуга. Потрібно буде обов'язково поговорити про це з Дженніфер на дозвіллі. А зараз на нас чекав автомобіль, тож, не гаючи більше ні хвилини, ми разом із Ґреґорі та Оскаром мали їхати вперед, і там очікувати на дівчат.

*****

Я нервувала і хвилювалася як ніколи раніше. І хоча Лорна вже неодноразово перевірила шнурівку на моїй сукні, поправила волани і шлейф, оглянула зачіску, мені все одно здавалося, що в останній момент, щось піде не так.

- Це все звичайне хвилювання, яке притаманне кожній нареченій, - невпинно повторювала вона мені, щоб підтримати і заспокоїти, ось тільки легше мені не ставало.

Я знову і знову поверталася до дзеркала, кружляла перед ним і зітхала, коли знаходила щось не таким привабливим як я того хотіла. У цей момент із сусідньої кімнати вийшла Джанет і, побачивши мене, захоплено ахнула:

- Яка ж ти красива! Це просто казково!

- Спасибі, ось тільки я завжди знайду до чого причепитися, - вимовила я, продовжуючи оглядати себе в дзеркало. - А ти, до речі, теж маєш чудовий вигляд! Яке ніжне на тобі плаття, воно дуже підкреслює м'які риси твого обличчя. Ви з Лорною матимете дуже гармонійний вигляд поруч. Поглянь, у неї сукня чимось схожа на ту, що на тобі!

І справді, так співпало, що вбрання обох дівчат дивовижним чином перегукувалися, створюючи певну ідилію образів.

- Міс, нам, здається, вже теж час вирушати слідом за нареченим. Думаю, вони будуть на місці з хвилини на хвилину.

Я, погоджуючись, кивнула. Сенсу тягнути далі не було, інакше ми просто могли запізнитися на церемонію. Тому підібравши поли своєї довгої сукні, і глибоко вдихнувши на повні груди, я переступила поріг кімнати, даючи знак дівчатам, щоб вони слідували за мною.

Уже в машині, дорогою до призначеного місця, а це був Національний парк Armstrong Redwoods, за дозвіл на проведення весілля, в якому я виклала чималу суму грошей, між мною та Джанет зав'язалася доволі невимушена й жива розмова. Цього я ніяк не могла очікувати, знаючи її ставлення до Влада і відповідно до мене. Але, судячи з усього, я помилялася, бо вона говорила зі мною цілком доброзичливо і щиро раділа моєму щастю.

- Ти просто вся світишся! Я дуже рада за вас із Владом, сподіваюся, цей союз триватиме століття.

Я нахилилася до неї ближче, настільки, щоб Лорна випадково не почула нашої розмови і прошепотіла:

- Джанет, я знаю про ту розмову, що сталася між вами в Чарльстоні, і про пропозицію Грегорі тобі. Це, звісно, не моя справа, але я б радила тобі подумати, щоб потім не було про що шкодувати.

- Боюся, якщо я наважуся на такий крок, то буду шкодувати саме про це.

- А знаєш, я ні про що не шкодую, і навіть рада, що це сталося саме зі мною одного разу. Якби мені дали можливість щось змінити, впевнена, я не скористалася б нею.

- Вибач мені, але ти божевільна!

У відповідь на це я лише посміхнулася:

- Знаю! І такою хочу залишатися! Хочу жити так, як я того забажаю, хочу дихати вільно, на повні груди і знати, що кожен прожитий день - плід лише моїх вчинків і бажань. Мені важливо знати, що я можу жити так, як того хочеться мені, а не оточуючим. Колись потрібно вчитися не сприймати їхню думку, а проявляти свою: відкрито і, не боячись засуджень. Тільки тоді можна сказати, що ти прожив воістину своє життя. Вибач за моралі, але я сама пройшла через це і зараз лише намагаюся полегшити тобі долю на майбутнє.

За вікном пролітали будинки, машини, вулиці, люди, і мені не терпілося якнайшвидше зустрітися з Владом, якого я не бачила від учора, бо ми жили в різних частинах будинку. А ще я хотіла нарешті побачити те, як дизайнери і флористи попрацювали над оформленням нашої урочистості, адже до цього ми ще жодного разу не були там, крім того випадку, коли їздили вибирати місце для проведення весілля.

Ми сповільнили швидкість, і тепер проїжджали петляючими, червоними доріжками, у зеленому серпанку незліченних, вікових дерев, які діставали своїми кронами, здавалося, до самих хмар.

Я помітила, як затамувавши подих Джанет і Лорна спостерігали за всією цією пишністю. Цей парк знаходився недалеко від міста Санта Роза, і був місцевою визначною пам'яткою, тому не дивно, що він викликав такий захват і захоплення. Коли я вперше побачила його, у мене була схожа реакція.

Спочатку ми піднімалися весь час у гору, і нашому погляду відкривався чудовий краєвид, де як на долоні було видно порослі віковим лісом гори, які від яскравого пекучого сонця тепер здавалися смарагдово-бірюзовими. Потім дорога різко пішла вниз, і що нижче ми спускалися, то вищими і могутнішими ставали дерева навколо нас. Немов велетні, що обступили з усіх боків маленьких, заблукалих подорожніх. Нарешті, ми звернули востаннє, і, не доїжджаючи кілька метрів до основного місця проведення, раптом різко зупинилися.

- Приїхали,- урочистим голосом виголосив водій, і, відчинивши задні двері машини, подав руку спочатку мені, а потім дівчатам, допомагаючи вийти. Ароматне, чисте повітря одразу ж закрутило нам голову, вливаючись у груди і розправляючи легені.

Ліс зустрів нас своєю таємничістю й умиротворенням, оточивши не тільки величезними червоними соснами, а й схилами гір, дзюркотливими струмками і чудовими краєвидами. Ще здалеку я помітила арку, яка, подібно до струмочка, струменіла білим шифоном між гарних високих сосен і дуже гармоніювала з лісовим пейзажем, камінням, покритим мохом, яскравими ягодами, з цим зачаровує зеленим світом, в якому ми опинилися, і де мирною, розміреною чергою йшла своя, абсолютно чарівна життя!

До вінчальної арки вела доріжка з пелюсток червоних троянд, а навколо нас, на незримих нитках спускалися донизу кришталеві, схожі на застиглі краплі дощу, кристали, що виблискували й переливалися всіма своїми гранями. Навколо арки були підвішені численні лампи-світлячки зі свічками всередині, які пізньої пори доби освітлюватимуть усе навколо. Доріжка до арки, та й вона сама були прикрашені всілякими квітами, які привозили спеціально для нашого весілля. Тут були артишоки, ялівець, лілії та інші рослини, які зазвичай не використовують з такою метою. Що й казати,- флорист виконав чималу роботу, вкладаючи свою душу і зусилля в це творіння. Навкруги пахли аромати диких трав і олій, які долинали із позолочених курильниць. Неподалік від арки сиділи гарно вбрані молоді дівчата, з музичними інструментами, для відтворення живої музики, адже тільки така могла ідеально гармоніювати з природними звуками лісу.

Я зробила крок уперед, заплющивши очі, ніби ступаючи назустріч чомусь незвіданому, провалююся в сон. Тепер у мене був тільки один шлях - уперед, до свого довгоочікуваного і вже такого близького щастя. Я побачила Влада в його розкішному, темно-синьому костюмі і забула, як дихати, адже для нас із ним настала та вирішальна мить, про яку ми так давно мріяли. Між нами більше не було ніяких перешкод, залишилося тільки зробити ці кілька кроків на зустріч, які давалися з великими труднощами від хвилювання, що захльостувало мене. Мені на допомогу прийшла Джанет, і, взявши мене під руку, допомогла розправити сукню і продовжити мій рух до арки, водночас непомітно шепнувши на вухо:

- Нічого не бійся, ти прекрасна!

*****

Переді мною стояло настільки прекрасне створіння, що на хвилину я втратив здатність говорити. Її чудове обличчя, що назавжди закарбувало юність, ця квітуча свіжість ще майже дитячого обличчя, але вже з настільки глибокими і мудрими очима. Вона, яка так рано пізнала втрати і всю жорстокість світу, увібрала в себе цей бездонний, німий смуток, знання, досвід. Її застигла в часі краса і молодість засліплювали мене. Моя наречена ідеальна в усьому, і це справжній ідеал у чистому, первозданному вигляді!

На Дженніфер була розкішна, і водночас дуже проста сукня, кольору айворі, з ніжного, найтоншого гіпюру, що, струмуючи її тілом і ногами, витончено спадала аж до самої землі шлейфом із мережива, яке нагадувало морозні візерунки. Корсет був прикрашений скромною атласною стрічкою на талії, яка закінчувалася невеликим бантом ззаду. Ліф по краях був розшитий вручну десятками, сотнями мерехтливих кристаликів найдрібнішого бісеру, що надавало її вигляду ще більше загадковості та романтики. На ногах Джен красувалися туфлі без підборів, носок яких був прикрашений точно таким же розсипом бісеру, як і на сукні. Її волосся було завите і підібране з боків, а на голові красувався вінок. У руках вона тримала червоні як кров квіти, обвиті кремового кольору стрічкою. Я знав, що ці троянди були символом наших почуттів, адже одного разу я подарував їй такі самі, коли був гостем у її домі, і вона не забула цього. Підійшовши ближче, я взяв її за руку, підводячи до невеличкого вівтаря, виконаного з дерева, і повитого плющем. Весільний реєстратор подав знак свідкам зайняти свої місця з боків від нас, і, розкривши свою книжку, а також поставивши невелику металеву скриньку зі всілякими вензелями перед собою, і витримавши невеличку паузу, виголосив:

- Ми зібралися сьогодні тут, у цьому прекрасному місці, щоб об'єднати долі двох молодих закоханих, які, пройшовши крізь усі перешкоди, знайшли шляхи одне до одного. То чи готові ви об'єднати тепер свої долі, стати надійним і вірним супутником своїй обраниці на віки? Прошу вас відповісти.

Влад, загадково посміхнувшись, вимовив:

- Не на віки, а навічно. Моє життя належить тобі, і я охоче вкладаю його в твої руки.

У цей момент реєстратор дістав два срібні келихи і маленький ножик. Коли він поклав усе це перед нами, Влад продовжив.

- Я хочу принести тобі свою клятву у вірності.

На цих словах, він ледь доторкнувся гострим лезом ножа до своєї долоні, як на ній виступила кров і частими краплями закапала в келих. Після чого туди долили трохи вина. Піднявши його перед собою, і дивлячись мені прямо в очі, він вимовив:

- Тепер я буду поруч, відтепер і навіки. Келих наповнений кров'ю, щастям і вічним коханням.

- Ти впевнений, що не передумаєш? - ледь чутно запитала я його.

- Я шукав тебе багато століть, явно не для того, щоб тепер передумати. Або це станеться сьогодні, або все було даремно. Прийми криваву клятву і стань моєю навічно.

Після цих слів, я взяла в руку ніж, провела ним по своїй долоні, і підставила келих, який одразу почав наповнюватися густою, червоною рідиною. Після мою кров так само розвели з вином, і ми обмінялися келихами.

- Ти змусила мене дихати своєю кров'ю. Ти мене врятувала. Я знайшов у тобі не тільки розраду, а й сім'ю.

- Ми врятували одне одного.

Після чого ми випили вміст обох келихів. Почулися гучні вигуки, а потім Грегорі, Джанет і Лорна почали плескати нам.

- Чи готові ви кохати, піклуватися і цінувати свого обранця на всі наступні століття? Прошу вас відповісти.

Тепер питання було звернене до мене, і я, не замислюючись, відповіла:

- Звичайно, згодна.

- У такому разі, прошу вас обмінятися обручками одне з одним!

Влад відкрив скриньку і взяв з маленької мереживної подушечки каблучку, після чого став переді мною на одне коліно, поцілувавши при цьому мою руку, і тільки потім надів каблучку на палець.

Весь цей час каблучки були у Грегорі, і Влад не міг їх бачити заздалегідь, тому каблучка, призначена для нього, все ще залишалася загадкою. Я взяла з подушечки каблучку, і, одягнувши на палець Влада, поцілувала його руку, на знак нашого союзу.

Заграла повільна, красива музика, і я краєм ока помітила, що Лорна розчулившись, плакала.

Після цього реєстратор знову звернувся до нас, уже бажаючи роздобути наші підписи на першому сімейному документі, коли раптом Влад звернувся до мене:

- Ти говорила, що подумаєш щодо прізвища, залишиш його колишнім?

Я б абсолютно не заперечував, якби вона вирішила не змінювати прізвище, і не ставився до цього принципово. Тому останнє слово було за нею.

Уже знайомий голос знову звернувся до нас, нібито ненав'язливо нагадуючи:

- Міс Дженніфер? Яке прізвище ви візьмете: своє чи вашого чоловіка?

Посміхнувшись, вона подивилася на мене, ніби шукаючи підтримки. Я тільки-но відкрив рота, щоб сказати їй про те, що прийму будь-яке її рішення, і що це найостанніше, що мало б важливість у наших стосунках, як раптом вона вимовила голосно й виразно:

- Я хочу бути міс Гардман, як і мій чоловік!

Сказати, що я був здивований - нічого не сказати, бо я до останнього був упевнений, що вона не захоче цього. Але по її очах було видно,- вона зробила це щиро, не заради мене або з жалю - вона дійсно хотіла цього.

- Прошу поставити ваші підписи тут і тут.

Після того, як ця формальність була залагоджена, ми почули заповітну фразу, на яку чекали вже так давно.

- Вітаю! Ваш шлюб зареєстровано! Тепер гості можуть підійти, щоб привітати сім'ю, яка щойно утворилася: містера і місіс Хардман!

Знову слідом за цим пролунали овації, і я, нахилившись до Дженніфер, зробив нарешті те, про що мріяв, напевно, від самого моменту нашого сюди прибуття - поцілував її, міцно притискаючи до себе.

Після офіційної частини був фуршет, а потім ми мали забезпечити комфорт і затишок гостям, бо на вулиці швидко холоднішало, і провести їх до нас додому, щоб вони могли відпочити. Але спочатку ми відзначимо цю подію, насолодимося лісом, зробимо безліч фотографій на пам'ять, і, звісно ж, обміняємося приємними подарунками одне з одним.

Біля святкового столу, заставленого всілякими смаколиками, всі дерева й маленькі кущики були прикрашені гірляндами з мерехтливими лампочками, старовинними мідними ліхтариками з ледь помітними візерунками, стрічками, квітами, так що все це додавало місцині ще більшої казковості й колориту. Тепер, коли в лісі вже значно стемніло, всі ці свічки та ліхтарі створювали навколо себе приємне, м'яке світіння, що тільки примножувало наш романтичний настрій.

Ми сиділи за столом, сміялися і говорили про життя. Весь цей час Влад не випускав моєї руки зі своїх долонь, і міцно притискав до себе, як найбільшу цінність у цьому світі. Оскільки мій букет дістався Джанет, всі її розмови зараз були про це, і вона говорила, що скоро буде наша черга ділити з нею радість, на що ми відповіли вкрай позитивно.

Потім були численні фотографії, танці, частування, і коли ми засобиралися назад, було вже далеко за північ. Тож не дивно, що дорогою додому, я заснула на плечі у Влада і на ранок навіть не пам'ятала, як опинилася в ліжку.