Архів почуттів

«Залишся зі мною», — чула вона на вухо ніжний приглушений голос. Кілька годин тому здійснилася її мрія. А вона навіть не пам’ятала, коли закохалася в нього. Він гладив її плечі, пестив волосся, торкався стегон, від чого її досі пробивало струмом. У її голові повільно пропливали думки: «Чи буде тепер життя з ним далі?», «Чи повернеться він до дружини?», «Що він любить їсти, а що ні?». Ці думки пролітали без тривоги чи звинувачень. Зараз, у цій миті, вона не просто спокійна — вона відчувала найсолодший спокій, блаженство. Можливо, щастя. Вона лежала на плечі чоловіка, якого кохала, мабуть, від самого знайомства. А це, здається, вже 17 років. Зовсім інше життя, інша вона, інші обставини.

Їхні телефони вимкнені. Ні, його телефон вимкнено, а її — на беззвучному режимі. Мабуть, її чоловік усе зрозумів: де вона і з ким. Що ж він скаже донечці? Маленькій принцесі шість років, а вона досі не звикла спати сама. Мама їй що вечора читала казки, вірші, оповідання. Вона дуже любить свою кровиночку. Дитина їй далася важко, і тому була ще більш люба. Чоловік... Вона вже ні за що не злилася на нього, їй було просто шкода його. Чому вона його розлюбила? Вона пам’ятала лише, що це було давно. Причини накопичувалися й знищували її зсередини. Вони давно не разом, хоч і жили як подружжя.

Його телефон вимкнено. Так, вони вчора випили трохи. Та чи був це його свідомий вибір, чи порив емоцій? Вона була впевнена, бо давно все вирішила. А він? Що ж у його голові? Звісно, він шепотів солодкі фрази. Так, він казав їй, що гарна, що бажана, що єдина така. У голосі відчувалася правда. А що ж буде далі?

Вона ніжно роздивлялася його темне волосся. Незважаючи на його вік, вона не знайшла жодної сивої волосини. Вона вже кілька років фарбувала свою сивину на скронях. А він і досі красень. Як і в той перший день знайомства. Хіба що трохи лупи. І руки... Вони рухалися по ній дуже ніжно, обережно, здавалося, навіть із тремтінням. Наче боялися сполохати своє щастя. Але шкіра була суха та груба. Хоча він не був тим, хто фізично працює з ранку до ночі. Він навіть казав про себе: «Я лінтяй».

Їй щойно виповнилося 39 років. Вона ще не стара, та вже відчувала, що життя втікає від неї. Їй здавалося, що він — це останній вагон, і що треба стрибнути. Бо той десяток вагонів, що повільно рухалися повз неї... Вона наче точно знала, що то не її вагони. А в цьому була впевнена. Наче якесь шосте чуття її підштовхувало вперед.

Раптом його рука притягнула її за талію ближче й підтягнула вище одіяло, укутуючи їх обох міцніше.

"Спи!" - прошепотів той, кого вона чекала вічність.